К-14241/08-С Про скасування податкових повідомлень-рішень, якими визначено суму податкових зобов’язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток - 25.11.2009 Прийняття

Приватне підприємство "Красула"(далі по тексту –позивач, ПП "Красула") звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області (далі по тексту –відповідач, ДПІ у м. Ужгороді) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 13.03.2008 р. у справі №7/8-2008 (22а-8325/08) (суддя Швед С.Б.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2008 р. у справі №7/8-2008 (22а-8325/08) (головуючий суддя Любашевський В.П., судді Шавель Р.М., Пліш М.А.) постанову Господарського суду Закарпатської області від 13.03.2008 р. скасовано, прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 28.12.2007 р. №5281/23-0/33485188/36829 та №5280/23-0/33485188/36828.

ДПІ у м. Ужгороді, не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2008 р. у справі №7/8-2008 (22а-8325/08), звернулась з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга ДПІ у м. Ужгороді підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.12.2007 р. ДПІ у м. Ужгороді прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №5280/23-0/33485188/36828, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 248 020,50 грн., в тому числі: 165 347 грн. основного платежу та 82 673,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- №5281/23-0/33485188/36829, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на прибуток у розмірі 9 584 грн., в тому числі: 7 477 грн. основного платежу та 2 107 грн. штрафних (фінансових) санкцій

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі акту "Про результати позапланової виїзної перевірки ПП "Красула"з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 19.04.2005 р. по 30.09.2007 р."від 19.12.2007 р. №3060/23-1/33485188 (далі по тексту –Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки, позивачем порушено вимоги:

- п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, п. 4.1, п. 4.7 ст. 4 п. 6.1.1. п. 6.1 ст. 6, п.п. 7.2.6, п.п. 7.2.8 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7, п.п. а п. 9.6 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість"в частині заниження сум податку на додану вартість у звітних періодах: травень, червень, липень, серпень листопад 2006 р. та січень, березень, квітень, червень 2007 р. на суму 165 347 грн.;

- п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4 п. 11.2, п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток за 2006 рік на суму 7 477 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив, зокрема, з того, що у зв’язку тим, що загальна сума від здійснених позивачем операцій поставки товарів (послуг) станом на 16.03.2006 р. перевищила 300 000 грн., позивачем, в порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , несвоєчасно здійснено реєстрацію платника податків на додану вартість, а відтак податковим органом правомірно донараховано йому податкові зобов’язання за травень 2006 року.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, послався, зокрема, на те, що здійснені позивачем операції не можуть вважатися поставкою товарів (послуг), оскільки господарські операції позивач здійснював в межах договорів комісії та доручення, які не передбачають переходу права власності на товар, та датою збільшення податкового кредиту комісіонера чи повіреного за вказаними договорами є дата перерахування коштів на користь комітента (довірителя) або поставки останньому інших видів компенсації вартості зазначених товарів, а тому порушень щодо не реєстрації платником ПДВ з 06.04.2006 року позивачем не допущено.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені без повного та всебічного з’ясування обставин справи.

Всупереч вимогам ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України, судами попередніх інстанцій не були вжиті передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі.

Відповідачем прийнято податкове повідомлення –рішення №5280/23-0/33485188/36828 на підставі вчинених, на його думку, позивачем порушень у звітних періодах: травень, червень, липень, серпень листопад 2006 р. та січень, березень, квітень, червень 2007 р. Проте, судами попередніх інстанцій надано оцінку правовідносинам позивача лише за травень 2006 р. Поза їх увагою залишилось питання інших, визначених вказаним податковим повідомленням-рішенням, звітних періодів.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним податкового повідомлення –рішення №5281/23-0/33485188/36829, суд першої інстанції послався лише на відсутність обґрунтованих заперечень позивача на зазначені в акті перевірки правопорушення, в той же час як апеляційний суд –задовольняючи позовні вимоги в цій частині, виходив з того, що викладені в ньому порушення спростовуються актом перевірки, що, на думку суду касаційної інстанції, не відповідає матеріалам справи.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій при розгляді справи не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов’язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов’язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій стосовно скасування оскаржених податкових повідомлень-рішень є передчасними.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2008 р. у справі №7/8-2008 (22а-8325/08) задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Закарпатської області від 13.03.2008 р. у справі №7/8-2008 (22а-8325/08) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.07.2008 р. у справі №7/8-2008 (22а-8325/08) скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.