К-6169/07 Про стягнення невиплаченої заборгованості при звільненні - 25.11.2009 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11.12.2006 та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 14.02.2007 у справі за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцького міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про стягнення невиплаченої заборгованості при звільненні, -

У квітні 2003 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кременчуцького міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про стягнення невиплаченої заборгованості при звільненні.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11.12.2006, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 14.02.2007, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлені з додержанням норм процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225- 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді старшого слідчого Автозаводського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області. Вислуга років складає 20 років. В липні 2001 року він звернувся до начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області з рапортом про звільнення його зі служби в зв’язку з вислугою років за власним бажанням. Наказом начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 29.10.2001 № 87 о/с його було звільнено зі служби в органах внутрішніх справ на підставі пункту "ж"статті 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (393-92-п) " від 17.06.1992 року № 393 встановлено, що військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, звільненим з військової служби або з органів внутрішніх справ через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, виплачується грошова допомога у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Іншого порядку виплати грошової допомоги на час звільнення позивача не існувало. Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.1994 року № 150 (150-94-п) затверджено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять службу за контрактом. Дія даної постанови на осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ була поширена лише постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2005 № 428 (428-2005-п) .

Колегія суддів вважає, що суди дійшли до правильного висновку, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, оскільки при звільненні зі служби він не зазначав сімейних обставин чи інших поважних причин, які б заважали йому продовжувати службу, такі причини також не встановлені органом, який його звільнив.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів –

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11.12.2006 та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 14.02.2007 у справі за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцького міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про стягнення невиплаченої заборгованості при звільненні –без змін.