Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

при секретарі Кризі В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві

на постанову Господарського суду Полтавської області від 09.11.2006 р.

та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 19.02.2007 р.

у справі № 3/141

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Насос.А."

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

Постановою Господарського суду Полтавської області від 09.11.2006 р., залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 19.02.2007 р., позов задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві № 0000502305/0 від 21.06.2006р. про зменшення ТОВ "Насос.А" бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2004 року в сумі 5873,34 грн. Стягнуто з Державного бюджету на користь ТОВ "Насос.А"3,40 грн. судових витрат.

ДПІ у м. Полтаві подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення. Посилається на порушення судами норм матеріального права, яке полягало у залишенні поза увагою положень наказів ДПА України № 376 від 01.08.1998 р. та від 24.03.2003 р. № 196, якими передбачено обов’язкове проведення документальної перевірки сум податку на додану вартість, які заявлені до відшкодування, та обов’язкове забезпечення в ході перевірок проведення зустрічних перевірок основних постачальників до виробника або імпортера товарів.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Актом № 271/23-2/30904750 від 20.06.2006 р. позапланової документальної перевірки зафіксовано порушення позивачем п. 1.3 та 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"за наслідками господарських операцій з ТОВ "Радуга", яке зумовило завищення сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у листопаді 2004 року. Такий висновок ґрунтується на матеріалах зустрічної перевірки, в ході якої було встановлено, що постачальники у ланцюгу постачання - ТОВ "Індра"було реорганізовано шляхом злиття з іншим підприємством і за заявою власника була припинена реєстрація, а ПП "Дніпропостачбуд"- за юридичною адресою не знаходиться.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення –рішення від 21.06.2006 р. № 0000502305/0 про зменшення позивачеві бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2004 року в сумі 5873,34 грн.

Позивач та постачальник товару –ТОВ "Радуга-2"у період, що був охоплений перевіркою, є платниками податку на додану вартість та сплачують податок до бюджету, що підтверджується актом перевірки.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, що підлягало застосуванню при вирішенні даного спору.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування), якого платник податків зобов’язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлення від’ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

За виникненням від’ємного значення, визначеного виходячи із вимог п.п.7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відсутністю законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника податку порушення приписів п.п. 7.4.5. п. 7.4., 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону при формуванні податкового кредиту, за наявності факту виконання платником податку вимог закону щодо подання до податкового органу податкової декларації, як то передбачено п.п. 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 цього Закону, позивач має право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість одним із постачальників товару у ланцюгу постачання не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку на додану вартість в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками товару своїх податкових зобов’язань та сплати ними сум податків до державного бюджету.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов’язку з перевірки дотримання усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобов’язань до бюджету.

Пунктами 1.3, 1.8 вказаного Закону, порушення яких зафіксовано актом перевірки, визначено терміни "платника податку"та "бюджетного відшкодування". Вказані норми Закону не можуть порушуватися при визначенні суми від’ємного значення з податку на додану вартість та заявленні такої суми до відшкодування.

За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на нормах Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997р. №168/97-ВР (168/97-ВР) та узгоджуються із встановленими обставинами, у зв’язку з чим не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги і скасування законних та обґрунтованих судових рішень.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Полтавської області від 09.11.2006 р. та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 19.02.2007 р. –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.