Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: головуючого судді Маринчак Н.Є., суддів: Васильченко Н.В., Кравченко О.О., Харченка В.В., Чалого С.Я., при секретарі Муравйовій Л.В., розглянувши в судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом Державної акціонерної компанії "Національна мережа аукціонних центрів" до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим та Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим на рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 липня 2005 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 8 листопада 2005 року, В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2004 року Державна акціонерна компанія "Національна мережа аукціонних центрів" звернулася до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про визнання недійсним рішення Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим про результати розгляду скарги N 2376/10/25/25-007 від 12.12.2004 р. та податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим та N 0011992301/2 від 13.12.2004 р. про визначення позивачу податкового зобов'язання зі сплати штрафних санкцій з податку на додану вартість в сумі 3527,67 грн.

Позовні вимоги ґрунтувалися на тому, що кошти були отримані позивачем на підставі договору комісії, який не передбачав переходу права власності на об'єкт продажу до позивача, відповідачем не було донараховано позивачу сум податкового зобов'язання, що є обов'язковою підставою нарахування штрафних санкцій.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 липня 2005 року, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 8 листопада 2005 року позовні вимоги було задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі N 0011992301/2 від 13.12.2004 р., в частині позовних вимог про визнання недійсним рішення Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим про результати розгляду скарги N 2376/10/25/25-007 від 12.12.2004 р. провадження по справі припинено з огляду на непідсудність таких вимог господарському суду на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Вищезазначені рішення та постанова мотивовані тим, що ДПІ у місті Сімферополі не було донараховано позивачу податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість, отже, є неправомірним застосування до позивача 10% штрафу на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим подала касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, у якій просить рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 липня 2005 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 8 листопада 2005 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачу було фактично донараховано податкове зобов'язання в розмірі 35276,67 грн. за вересень 2003 року, яке однак позивачем було самостійно нараховане та сплачене у жовтні 2003 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав:

Відповідно до ч. 1 ст. 224 КАС України (2747-15) , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Судами як першої так і апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі акту перевірки позивача від 27 липня 2004 року N 733/23-2/23191698 та рішення ДПА у Автономній Республіці Крим про результати розгляду скарги позивача N 2376/10/25-007 від 7 грудня 2004 року Державною податковою інспекцією у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим 13 грудня 2004 року було прийнято податкове повідомлення-рішення N 0011992301/2, яким до позивача - Державної акціонерної компанії "Національна мережа аукціонних центрів" на підставі підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) було застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3527,67 грн.

Вищезазначені штрафні санкції було застосовано до позивача відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , про що зазначено у податковому повідомленні-рішенні N 0011992301/2 (а. с. 79)

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та не спростовується сторонами, штрафні санкції було застосовано відповідачем до позивача за невключення до складу податкового зобов'язання позивача сум податку на додану вартість у вересні 2003 року, за виписаними ним податковими накладними N 146 від 26 вересня 2003 р. та N 150 від 30 вересня 2003 року. Суми податку на додану вартість були включені позивачем до складу податкового кредиту у жовтні 2003 року, що також сторонами не заперечується.

Відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що єдиною підставою для нарахування сум штрафних санкцій, вищезазначеною правовою нормою визначено обставину нарахування суми податкового зобов'язання (основного платежу) податковим органом.

Оскільки фактично нарахування здійснено не було, включення суми основного платежу до складу податкового зобов'язання здійснено було позивачем самостійно у наступному податковому періоді, до позивача підлягали застосуванню норми підпункту "б" пункту 17.2 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , стосовно визначення виду платежу, розміру та підстав його визначення.

У даному випадку позивачу мали бути визначені податкові зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 5% від суми недоплати за кожний податковий період.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, обґрунтовано залишивши рішення суду першої інстанції в силі, задовольнив позовні вимоги.

При встановленні наведених фактів судами не порушено норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги зазначений висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 липня 2005 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 8 листопада 2005 року залишити без змін.

Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення.