Колегія суддів першої судової палати Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Головуючого –Кравченко О.О.

Суддів: РозваляєвоїТ.С., Гордійчук М.П., Васильченко Н.В., Гончар Л.Я.

При секретарі-Гутніченко А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Алчевської міської ради Луганської області на постанову Алчевського міського суду Луганської області від 26.01.2007 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 24.04.2007 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Алчевської міської ради Луганської області про стягнення разової щорічної грошової допомоги,-

У грудні 2006 року ОСОБА_4 звернувся до Алчевського міського суду Луганської області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Алчевської міської ради про стягнення недорахованої разової грошової допомоги учаснику бойових дій за 2003 –2005 роки.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є учасником бойових дій, і відповідно до статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі – Закон від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (3551-12) ) щорічно до 5 травня має право на отримання щорічної разової грошової допомоги у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.Однак відповідач у 2003 році згідно Закону України від 26 грудня 2002 року № 380 - ІV "Про Державний бюджет України на 2003 рік" (380-15) виплатив зазначену допомогу тільки в розмірі 90 гривень, у 2004 році згідно Закону України від 27 листопада 2003 року № 1344-ІV "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) виплатив допомогу в розмірі 120 гривень, у 2005 році згідно Закону України від 23 грудня 2004 року №2285-ІV "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) виплачено допомогу в розмірі 250 гривень. Вважаючи, що відповідач при нарахуванні та виплаті допомоги повинен керуватись лише Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , позивач просив стягнути з відповідача невиплачену грошову допомогу за 2003 рік у розмірі 236,50 грн., за 2004 рік у розмірі 462,25 грн., за 2005 рік у розмірі 1 660,00 грн., всього (236,50 –90,00) + (462,25 –120,00) + (1 660,00 –250,00) = 1 898,75 грн., а з урахуванням індексу інфляції загальна сума заборгованості становить 2 174,10 грн.

Постановою Алчевського міського суду Луганської області від 26 січня 2007 року позов задоволено. Визнано відмову Алчевського Управління праці та соціального захисту населення у перерахунку та виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_4 за 2003-2005р. неправомірною. Стягнуто з Алчевського Управління праці та соціального захисту населення на користь ОСОБА_4 2 174, 10 грн.

Постановою судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області від 24 квітня 2007 року постанову Алчевського міського суду Луганської області від 26 січня 2007 року залишено без змін.

На вказані судові рішення Управлінням праці та соціального захисту населення Алчевської міської ради Луганської області подана касаційна скарга, у якій ставиться питання про їх скасування та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що касаційна скарга з Управління праці та соціального захисту населення Алчевської міської ради Луганської області підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов в частині виплат одноразової грошової допомоги до 5 травня суди попередніх інстанцій виходили з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Разом з тим, до таких висновків суди прийшли без врахування наступного.

Відповідно до ст.17 Закону України №3551-Х11 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"фінансування витрат, пов’язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Згідно з п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.2004р. №177 (177-2004-п) "Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" Міністерство фінансів і Державне казначейство забезпечують щороку до 10 квітня виділення коштів Міністерству праці та соціальної політики у розмірах, установлених законом про Державний бюджет на відповідний рік і для подальшого перерахування їх місцевим органам праці та соціального захисту населення.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу ( Закон №3551-Х11 (3551-12) та Закон про Державний бюджет на відповідний рік), але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни. Для вирішення цього спору судам слід було визначитися, який з вказаних законів є приоритетним та підлягав застосуванню.

Згідно із ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмету правового регулювання. Відсутній також закон України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу. Водночас Конституційний Суд України у пункті з мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997р. №4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопередметними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, суди повинні були застосовувати положення закону з урахуванням дії закону у часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Висновки суду в частині обґрунтованості позовних вимог за 2004 рік є помилковими з огляду на наступне. Рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2004 від 01.12.2004 (v020p710-04) р.визнано неконституційними положення ст..44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004р." Дане рішення було винесено 01.12.2004р., а виплата разової допомоги здійснювалась у травні 2004р., до прийняття цього рішення, коли положення ст..44 Закону України "Про Державний бюджет на 2004р" були чинними. Положення ст..34 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005рік" (2285-15) та ст..30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006рік" (3235-15) в Конституційному суді України на предмет їх конституційності не розглядалися, а тому є чинними. Судами не була дана правова оцінка цім обставинам.

Окрім того, судами не перевірена правосуб’єктність відповідача щодо вимог позивача за 2003рік. Постановою Кабінету Міністрів України №177 від 18.02.2004року (177-2004-п) "Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", встановлено, що Міністерство фінансів і Державне казначейство забезпечують щороку до 10 квітня виділення коштів Міністерству праці та соціальної політики для виплати цієї допомоги. Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивача певних сум, суд не з’ясував, чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунки відповідача для виплати їх особам, які мають на це право відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ; з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти; чи має право відповідач проводити заявлені позивачем виплати за рахунок інших платежів, тощо. Суд не дослідив і не проаналізував Закони України про Державний бюджет на відповідні роки, в яких визначено розміри видатків, що направляються органам управлінням Міністерства праці і соціального захисту населення для реалізації виплат учасникам бойових дій.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на вказані недоліки і не виправив їх.

Відповідно до ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, тому судові рішення, ухвалені у даній справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Алчевської міської ради задовольнити.

Постанову Алчевського міського суду Луганської області від 26 січня 2007 року та постанову Апеляційного суду Луганської області від 24 квітня 2007 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як за винятковими обставинами у строки, у порядку та з підстав, передбачених ст. 237 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.