Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_6 до Управлінні праці та соціального захисту населення (далі –УПСЗН) Ровеньківської міської ради Луганської області про стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2008 року,

У червні 2008 року ОСОБА_6 у Ровеньківському міському суді Луганської області пред’явив позов до УПСЗН Ровеньківської міської ради Луганської області про стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог вказав на те, що він є інвалідом війни з 1997 року 3-ої, а з травня 2008 року –2-ої групи, учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.

Відповідно до статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі –Закон № 3551) щорічно до 05 травня має право на отримання разової грошової допомоги у розмірі 7-ми мінімальних пенсій за віком.

Відповідач у період з 1999 року по 2008 рік в порушення вимог вказаного Закону недоплатив допомогу в розмірі 28486,07 грн.

Вважає, що відповідач при нарахуванні та виплаті допомоги повинен керуватись лише Законом № 3551, а не законами щодо Державного бюджету України, які істотно звужують обсяг його прав.

Крім того, у зв’язку із захворюванням, пов’язаному з наслідками участі у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС з 01 травня 2008 року йому встановлена вища група інвалідності.

Відповідач не виплатив йому різницю в компенсаціях у зв’язку з встановленням інвалідності вищої групи.

Також за період з 1999 року по 2007 рік відповідачем на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 (836-96-п) йому була виплачена щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 330,50 грн.

Вважає, що такий розмір допомоги визначено без урахування положення статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-Х11 "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі –Закон № 796), яким передбачена виплата щорічної допомоги на оздоровлення, як інваліду 3-ї групи у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат для учасників ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, віднесених до категорії 1, а як інваліду 2-ї групи –у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати періодично підвищувався, але відповідач при виплаті допомоги ці обставини не брав до уваги.

Просив стягнути з УПСЗН Ровеньківської міської ради Луганської області недоплачені: різницю одноразової компенсації у зв’язку із встановленням вищої групи інвалідності в сумі 7875 грн., разову щорічну допомогу на оздоровлення за період з 1999 по 2008 роки в сумі 9025,50 грн. та щорічну разову допомогу до дня Перемоги, як інваліду війни за період з 1999 по 2008 рік в сумі 11586,07 грн., а всього у розмірі 28486,07 грн.

Постановою Ровеньківського міського суду Луганської області від 08 жовтня 2008 року позов ОСОБА_6 задоволено.

Стягнуто з УПСЗН Ровеньківської міської ради Луганської області на користь ОСОБА_6 за період з 1999 року по 2008 рік недоплачені суми у вигляді різниці компенсації при встановленні 2-ї групи інвалідності в розмірі 7875 грн., щорічної разової грошової допомоги до дня Перемоги як інваліду війни в розмірі 11586,07 грн. та щорічної допомоги на оздоровлення, як інваліду 3-ї групи, у зв’язку з захворюванням, пов’язаному з участю у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС в розмірі 9025,50 грн., а всього 28486,57 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2008 року апеляційну скаргу УПСЗН Ровеньківської міської ради Луганської області задоволено частково.

Постанову Ровеньківського міського суду Луганської області від 08 жовтня 2008 року скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково.

Стягнуто з УПСЗН Ровеньківської міської ради Луганської області на користь ОСОБА_6:

- грошову допомогу на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2007 та 2008 роки в сумі 6113.5 грн.;

- грошову допомогу до дня Перемоги за 2007 та 2008 роки в сумі 3017 грн.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі постанову Ровеньківського міського суду Луганської області від 08 жовтня 2008 року.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_6 з 01 травня 2008 року є інвалідом 2-ої групи (до цього був інвалідом 3-ої групи), має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни –інвалідів війни. Також він є особою, яка постраждала внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС категорії 1.

У період з 1999 року по 2007 рік ОСОБА_6 були виплачені:

- щорічна разова грошова допомога до дня Перемоги як інваліду війни: у 2003 році –100 грн., 2004 році –130 грн., 2005 році –270 грн., 2006 році –270 грн., 2007 році –300 грн., 2008 році –350 грн.;

- щорічна допомога на оздоровлення: у 1999 –2006 роках по 21,50 грн. щорічно, у 2006 –2007 роках по 90 грн. щорічно, у 2008 році –нарахована, але не виплачена.

Різниця одноразової компенсації при встановленні 2-ої групи інвалідності не нараховувалася і не виплачувалася.

Задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Для врегулювання спірних правовідносин щодо підстав для виплати позивачеві щорічної разової грошової допомоги до дня Перемоги пріоритетними є норми Закону № 3551 (3551-12) , а не закони щодо Державного бюджету України. Разом з тим, до спірних правовідносин з нарахування та виплати разової грошової допомоги до дня Перемоги застосовані положення статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідальність за невиконання вимог статті 48 Закону № 796 щодо виплати ОСОБА_6 щорічної компенсації на оздоровлення може бути покладена на відповідача лише за період, коли питання про виплату таких коштів належали до повноважень останнього, УПСЗН Ровеньківської міської ради Луганської області до 2003 року таких повноважень не мало.

Чинна на час встановлення ОСОБА_6 2-ої групи інвалідності редакція статті 48 Закону № 769 не передбачала виплату інвалідам різниці в компенсаціях у зв’язку з встановленням інвалідності вищої групи.

Суд касаційної інстанції не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, оскільки він не відповідає вимогам чинного законодавства та ґрунтується на неповно з’ясованих обставинах справи.

Статтею 13 Закону № 3551 передбачено, що інвалідам війни 3-ої та 2-ої групи щорічно до 05 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі 7-ми та 8-ми мінімальних пенсій за віком відповідно.

Однак, Законом України від 26 грудня 2002 року № 380-ІУ "Про Державний бюджет України на 2003 рік" (380-15) встановлено виплату цієї допомоги в розмірі 100 грн., Законом України від 27 листопада 2003 року № 1344-ІУ "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) –130 грн., Законом України від 23 грудня 2004 року № 2285-ІУ "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) –270 гривень, Законом України від 20 грудня 2005 року № 3235-ІУ "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) –270 грн., Законом України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) –300 грн., а Законом України від 28 грудня 2007 року (107-17) № 107-V1 "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановлено виплату цієї допомоги в розмірі 350 грн.

Зазначені Закони України в період з 05 травня по 30 вересня відповідних років та у відповідних частинах, протягом якого позивач міг отримати грошову допомогу, Конституційним Судом України не були визнані неконституційними. Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги учасникам бойових дій до дня Перемоги.

Отже, для вирішення цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у виниклих правовідносинах.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року у справі № 4-зп (v004p710-97) (справа про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) ) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України (254к/96-ВР) та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними положеннями Законів України щодо Державного бюджету України на 2003-2008 роки фактично змінено положення Закону № 3551 (3551-12) , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення Законів України щодо Державного бюджету України.

Зазначених обставин та норм матеріального права не врахували суди попередніх інстанцій під час вирішення даного спору, чим порушили правила застосування норм матеріального права, а саме помилково надали перевагу приписам Закону № 3551 (3551-12) .

З огляду на викладене рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення на користь ОСОБА_6 разової грошової допомоги до дня Перемоги за період за період з 2003 по 2008 рік підлягають скасуванню.

Оскільки обставини справи у цій частині позову встановлені повно і всебічно, а суди першої та апеляційної інстанцій лише порушили норми матеріального права, то суд касаційної інстанції вважає можливим ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Разом з тим, будь–яких законодавчо визначених обмежень щодо виплати ОСОБА_6 разової грошової допомоги до дня Перемоги у період з 1999 по 2003 роки в розмірах, встановлених Законом № 3551 (3551-12) , не було. Однак, як видно з довідки від 23 травня 2008 року № 4200/09, відповідач не виплачував йому таку допомогу.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні цих позовних вимог у відповідній частині неправильно застосував положення статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлено річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про пропущення свої прав, свобод чи інтересів. Частинами першою та другою статті 100 цього Кодексу передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін, проте, у випадку, суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Проте, суд апеляційної інстанції не з’ясував та не відобразив у своєму рішення, чи наполягав відповідач на застосуванні наслідків порушення позивачем строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів у цій частині позову. Не було обговорено судом й питання про поважність причин пропуску строку.

У зв’язку з цим рішення судів в цій частині позову підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частин четвертої та сьомої статті 48 Закону № 796 у разі встановлення інвалідності вищої групи інвалідам виплачується різниця у компенсаціях, інвалідам другої та третьої груп передбачена щорічна допомога на оздоровлення в розмірі п’яти та чотирьох мінімальних заробітних плат відповідно та розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Положеннями Закону № 796 (796-12) України визначено основні засади щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, оскільки, відповідно до частини першої статті 50 Конституції України, кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Законом № 796 (796-12) Кабінет Міністрів України не уповноважений зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема, допомоги на оздоровлення. Навпаки, у частині першій статті 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, а встановлений ще в 1996 році Кабінетом Міністрів України розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався, а тому, не відповідає розміру, встановленому іншими законами України. Оскільки в наступному будь-яких рішень із цих питань Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України не приймалось, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону № 796 та положення інших законів щодо встановлення розміру мінімальної заробітної плати на кожен рік.

Крім того, пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, і тому, враховуючи частину третю статті 22 Конституції України, звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України № 796 (796-12) , є безпідставним.

Суд апеляційної інстанцій дійшов вірного висновку про те, що Законами України щодо встановлення мінімальної заробітної плати розмір мінімальної заробітної плати неодноразово збільшувався і тому, дії УПСЗН Ровеньківської міської ради Луганської області щодо фактично проведених позивачу виплат допомоги на оздоровлення за період з 2003 по 2008 роки, за винятком у 2006 році, коли відповідна норма Закону № 796 (796-12) була зупинена згідно з пунктом 37 статті 77 Закону від 20 грудня 2005 року № 3235 "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) і у встановленому порядку Конституційним Судом України не була визнана такою, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) , є неправомірними.

У зв’язку з цим постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2008 року у відповідній частині слід залишити без змін.

Разом з тим, суд неправильно відмовив ОСОБА_6 в задоволенні частини позову щодо стягнення щорічної грошової допомоги на оздоровлення за період з 1999 року по 2002 рік включно з тих підстав, що УПСЗН Ровеньківської міської ради Луганської області не був платником відповідних платежів, оскільки в матеріалах справи міститься довідка УПСЗН Ровеньківської міської ради Луганської області від 23 травня 2008 року № 4200/09, згідно з якою виплата щорічної допомоги на оздоровлення ОСОБА_6 у цей період виплачувалася.

Вказану довідку суд не перевірив і не надав їй правової оцінки.

У цій частині позову справа підлягає направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції також не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови в задоволенні позову ОСОБА_6 в частині стягнення різниці в компенсаціях у зв’язку із встановлення позивачеві вищої групи інвалідності.

Згідно з частиною другою статті 48 Закону Закон № 796 у разі встановлення інвалідності вищої групи інвалідам виплачується різниця у компенсаціях. Ця норма Закону № 796 (796-12) була змінена відповідно до підпункту 11 пункту 28 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України від 28 грудня 2007 року (107-17) № 107-V1 "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) .

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 (v010p710-08) у справі № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни до статті 48 Закону № 796, внесені підпунктом 11 пункту 28 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України від 28 грудня 2007 року (107-17) № 107-V1 "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) , визнані неконституційними.

З цього ж дня вказане рішення Конституційного Суду України підлягало виконанню, а отже, для вирішення спірних правовідносин суд апеляційної інстанції повинен був застосувати положення статті 48 Закону № 796 в редакції, яка діяла до 28 грудня 2007 року.

Суд першої інстанції у цій частині позову обчислив розмір недоплаченої суми різниці компенсації у зв’язку із встановленням ОСОБА_6 вищої групи інвалідності в сумі 7875 грн. з розрахунку мінімальної заробітної плати в сумі 525 грн., однак не з’ясував чи фактично відповідні платежі ОСОБА_6 були виплачені. В апеляційній скарзі УПСЗН Ровеньківської міської ради Луганської області вказало на те, що така виплата ОСОБА_6 була здійснена в сумі 330,50 грн., але в матеріалах справи відповідна довідка відсутня.

Тому, у цій частині позову рішення судів обох інстанцій підлягає скасуванню, а справа –направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи судам слід більш повно встановити обставини у відповідній частині справи та в залежності від встановленого вирішити спір.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Постанову Ровеньківського міського суду Луганської області від 08 жовтня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2008 року в частині стягнення разової грошової допомоги до дня Перемоги за період з 1999 року по 2002 рік включно та щорічної допомоги на оздоровлення за період з 1999 року по 2002 рік включно, а також різниці компенсацій у зв’язку із встановленням вищої групи інвалідності у справі за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального забезпечення населення Ровеньківської міської ради Луганської області про стягнення коштів скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_6 в частині стягнення разової грошової допомоги до дня Перемоги за період за 2003-2008 роки відмовити.

Справу в частині позовних вимог про стягнення разової грошової допомоги до дня Перемоги за період з 1999 року по 2002 рік включно та щорічної допомоги на оздоровлення за період з 1999 року по 2002 рік включно, а також різниці компенсацій у зв’язку з встановленням вищої групи інвалідності направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2008 року залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена у випадку та з підстав, передбачених статями 236, 237 Кодексу адміністративного судочинства України, до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами, протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.