Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Сіроша М.В.,

Суддів: Бим М.Є., Гончар Л.Я., Харченка В.В., Чалого С.Я.,

розглянувши у попередньому розгляді адміністративну справу

за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Управління Пенсійного фонду України Автозаводського району в м. Кременчуці Полтавської області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2008 у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України Автозаводського району в м. Кременчуці Полтавської області, Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області, про визнання дій незаконними, стягнення боргу по невиплаченій пенсії та моральної шкоди,

У січні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України Автозаводського району в м. Кременчуці Полтавської області, Головного управління Державного казначейства України в Полтавській області в якому просив визнати неправомірними дії відповідача та зобов’язати його здійснити перерахунок пенсії позивачу, як інваліду 3 групи в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком і додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров’ю в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно ст. 50 та ст. 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01.01.2005 по 31.08.2007, всього на суму 74 464 грн.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 травня 2008 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2008 року постанову суду першої інстанції скасовано в частині відмови у позові щодо визнання неправомірними дій Управління Пенсійного фонду України Автозаводського району у м. Кременчуці Полтавської області по виплаті ОСОБА_1 пенсії у розмірі нижчому, ніж встановлено ст.. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Прийнято у цій частині нову постанову, якою визнано неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України Автозаводського району у м. Кременчуці Полтавської області в перерахунку пенсії ОСОБА_1 по інвалідності, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої законом. Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України Автозаводського району у м. Кременчуці Полтавської області провести перерахунок державної пенсії ОСОБА_1, як інваліду 3 групи, щодо захворювання якого встановлено зв’язок із Чорнобильською катастрофою, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, встановленої законом із 1 січня 2005 року. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішеннями ОСОБА_1 та Управління Пенсійного фонду України Автозаводського району в м. Кременчуці Полтавської області звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами. Зокрема ОСОБА_1 просить змінити резолютивну частину судового рішення суду апеляційної інстанції. Управління Пенсійного фонду України Автозаводського району в м. Кременчуці Полтавської області просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в ислі судове рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач віднесений до першої категорії як особа, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи та є інвалідом 3 групи.

Стаття 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачає, що особам, віднесеним до категорії 2, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у відповідних розмірах, зокрема, інвалідам 3 групи –50 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Виплата зазначеної пенсії відповідно до статті 53 вказаного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначені підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 2 та у зв’язку з втратою годувальника. Зазначені норми розповсюджуються на позивача як віднесеного до даної категорії. Частина 4 статті 54 цього Закону передбачає, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчим по 3 групі інвалідності –6 мінімальних пенсій за віком.

Згідно ч. 3 ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему пов’язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Зокрема, у рішенні Конституційного Суду України № 8-рп/2005 від 11.10.2005 р. (v008p710-05) зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Суд апеляційної інстанції вірно виходив з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, статтею 8, частиною 2 статті 19, статтями 22, 23, частиною 1 статті 24 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване чи звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов’язань, виходячи з положень принципу верховенства права, закріпленого як статтею 8 Конституції України, так і статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року № 523 (523-97-п) . Ця Постанова є чинною і її положення стосовно критеріїв обчислення розмірів пенсій відповідають положенням статей 50, 54 Закону України № 796. Пунктом 2 Постанови від 3 січня 2002 року № 1 (1-2002-п) "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету", всупереч положень статей 50, 54 Закону № 796 Кабінет Міністрів України установив розміри сум, з яких проводиться розрахунок пенсій, при тому що ці суми не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком.

Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами при вирішенні цього спору, колегія суддів приходить до висновку, що при розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених статтями, наведеними вище, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Положення частини 3 статті 28 Закону № 1058-ІV не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для обрахування інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку про неправомірність дій Управління Пенсійного фонду України щодо відмови позивачу у здійсненні перерахунку пенсії.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції виніс законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Управління Пенсійного фонду України Автозаводського району в м. Кременчуці Полтавської області відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2008 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.