Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Сіроша М.В., Бим М.Є. (доповідач), Гончар Л.Я., Харченка В.В.,

Чалого С.Я.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 січня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2009 року у справі № 2-а-175/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради про зобов’язання виплатити допомогу на оздоровлення, -

У грудні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради, в якому просив визнати неправомірними дії відповідача та стягнути з відповідача на його користь недоотримані суми на оздоровлення за шкоду заподіяну здоров’ю внаслідок Чорнобильської катастрофи за 2004-2007 роки.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 16 січня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2008 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради на користь ОСОБА_1 недоотриману щорічну компенсацію на оздоровлення за 2004, 2005, 2007 роки, в решті позову відмовлено.

В касаційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради просить скасувати зазначені вище судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України

Як встановлено судом, позивач віднесений до 2 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1.

Відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ передбачена щорічна допомога на оздоровлення особам віднесеним до 2 категорії у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Згідно із Законом України від 27 листопада 2003 року № 1344-ІУ (1344-15) року "Про Державний бюджет України на 2004 рік"розмір мінімальної заробітної плати на час виплати становив 237 грн.

Згідно із Законом України від 23 грудня 2004 року № 2285-ІУ "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) розмір мінімальної заробітної плати на час виплати позивачу допомоги на оздоровлення становив 332 грн..

Згідно з Законом України від 20 грудня 2005 року № 3235-ІУ "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) розмір мінімальної заробітної плати на час виплати допомоги на оздоровлення становив 375 грн.

Згідно з Законом України від 19 грудня 2006 року № 489-У "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) розмір мінімальної заробітної плати на час виплати позивачу допомоги на оздоровлення становив 440 грн.

Однак, за 2004, 2005, 2006 та 2007 роки Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради виплатило ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення у розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) в розмірах 26 грн. 70 коп., 100 грн., 100 грн., 100 грн. відповідно.

Зазначеною постановою № 562 всупереч вимогам Закону № 796-ХІІ (796-12) (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі для інвалідів другої групи.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню стаття 48 Закону № 796-ХІІ та закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2004, 2005, 2007 роки, а не постанова КМУ №562 (562-2005-п) .

Дію частини четвертої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"зупинено на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із Законом України від 20 грудня 2005 року, а тому суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав вважати порушеними права позивача щодо невиплати одноразової щорічної допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати у 2006 році. Однак, зазначена норма протягом 2004, 2005, 2007 років була чинною і підлягає застосуванню. Рішенням Конституційного суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнані такими, що не відповідають Конституції У країни, серед інших, положення пункту 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким була зупинена дія, у тому числі статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині неправомірності дій відповідача у 2004, 2005, 2007 роках.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Красноармійської міської ради відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16 січня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.