Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради Донецької області на постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 17 квітня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради Донецької області про визнання дій неправомірними та стягнення щорічної грошової допомоги, –

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради Донецької області про визнання неправомірною відмови у виплаті грошової допомоги за 2007 рік в розмірі 2570,42 грн.

Постановою Дебальцевського міського суду Донецької області від 17 квітня 2008 року позов задоволено. Визнано неправомірною відмову відповідача у виплаті позивачу щорічної разової допомоги у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком, зобов’язано відповідача провести позивачу доплату щорічної разової допомоги в сумі 2570,42 грн.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2008 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі Управління праці та соціального захисту населення Дебальцевської міської ради Донецької області подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено що, ОСОБА_1 є учасником бойових дій та інвалідом війни 3 групи і має право на пільги, встановлені для ветеранів війни.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що для врегулювання спірних правовідносин у цій справі пріоритетними є норми Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , після визнання неконституційним положень ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", відповідно до якого виплати щорічної разової допомоги інвалідам війни З групи становить 300 грн., діє ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту", яка передбачає виплату позивачу щорічної разової допомоги в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком, передбачених ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", а тому позивач має право на отримання виплати у розмірі 2870,42 грн.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що такий висновок зроблений судами з порушенням правил застосування норм матеріального права.

Частиною 5 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"передбачено, що учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.

Однак Законами України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) встановлено виплату цієї допомоги учасникам бойових дій в розмірі 300 грн.

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій та інвалідам війни. При цьому дія статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"на час виникнення спірних правовідносин була зупинена Законами України "Про Державний бюджет України на 2007 вік" (489-16) .

Однак, суди, задовольняючи позов, не врахували вище зазначених норм матеріального права про зупинення дії норми, за якою позивач мав право на отримання допомоги в більшому розмірі. Тобто, суди застосували недіючу норму права.

Посилання судів на Рішення Конституційного Суду України №1-29/2007, якими визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), деякі положення закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , у тому числі і положення пункту 13 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію частини 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги колегія суддів вважає помилковим, оскільки це рішення було прийнято після закінчення строку проведення цієї допомоги. Тобто, на момент виплати щорічної допомоги (до 5 травня 2007 року) відповідач діяв відповідно до діючого законодавства.

Таким чином у відповідача відсутні правові підстави для здійснення такої виплати за 2007 рік відповідно до Закону від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (3551-12) .

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на викладене рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання дій протиправними та зобов’язання зробити виплату одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік підлягають скасуванню.

Керуючись ст.ст. 221, 222, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Дебальцівської міської ради Донецької області задовольнити.

Постанову Дебальцевського міського суду Донецької області від 17 квітня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2008 року скасувати.

Відмовити Кості Олександру Івановичу у задоволенні позову.

постанова набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім із підстав, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .