Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Ужгорода"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.08.2006 року

у справі №7/107-2006

за позовом Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Ужгорода"

до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді

про скасування податкових повідомлень-рішень,

Комунальне підприємство "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Ужгорода"звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді про скасування податкових повідомлень-рішень від 17.02.2005 року №0000571540/0529/15-3/03344326/7002, №0000581540/0528/15-3/03344326/7003, №0000591540/0527/15-3/03344326/7004, від 16.06.2005 року №0000571540/1/1968/15-3/03344326/17479, №0000581540/1/1969/15-3/03344326/17480 та №0000591540/1/1970/15-3/03344326/17481, від 05.08.2005 року №0000571540/2/1991/15-3/03344326/17502, №0000581540/2/1990/15-3/03344326/17501, №0000591540/2/1989/15-3/03344326/17500 та від 10.10.2005 року №0000591540/3/2624/1500/03344326/22033, №0000581540/3/2623/1500/03344326/22032, №0000571540/3/2622/1500/03344326/22031, якими до позивача застосовано штрафні санкції на загальну суму 93829,19 грн. за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 22.05.2006 року (суддя –С. Швед) позов задоволено частково: податкове повідомлення-рішення №0000591540/2/1989/15-3/03344326/17500 скасовано у частині застосування штрафних санкцій у сумі 2737,11 грн., №0000581540/2/1990/15-3/03344326/17501 - у частині застосування штрафних санкцій у сумі 6776,16 грн. та №0000571540/2/1991/15-3/03344326/17502 - у частині застосування штрафних санкцій у сумі 64343,17 грн. У іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення визнані законними. У частині позовних вимог про скасування податкових повідомень-рішень від 17.02.2005 року та від 10.10.2005 року провадження у справі закрито.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.08.2006 року (судова колегія у складі: головуючий суддя –Бобеляк О.М., судді –Орищин Г.В., Якімець Г.Г.) рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відмова у задоволенні позовних вимог судом апеляційної інстанції мотивована тим, що кошти, які надходили від позивача на сплату поточних податкових зобов’язань, правомірно були спрямовані податковим органом на погашення податкових зобов’язань у порядку календарної черговості настання граничних термінів їх сплати.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, Комунальне підприємство "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Ужгорода"подало касаційну скаргу, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції було невірно застосовано положення п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими"та ст. 250 Господарського кодексу України.

Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок, викладений у акті перевірки від 17.01.2005 року, про порушення підприємством граничних строків сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища за 2002-2004 роки.

Позивач, не погоджуючись з висновками контролюючого органу, заперечив факт погашення податкового боргу в порядку, відображеному у розрахунках штрафних санкцій до акту перевірки, оскільки вважає, що відображені у цих розрахунках платіжні доручення про сплату податкових зобов’язань відповідач був зобов’язаний зараховувати у погашення тих податкових зобов’язань, які були зазначені платником у графі "призначення платежу".

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суд апеляційної інстанції, не врахувавши наведені твердження позивача, допустив неправильне застосування норм матеріального права, зважаючи на наступне.

Нормами п. 1.2 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"від 21.12.2000 року №2181-ІІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов’язання визначено як зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 наведеного Закону, платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Відповідно до п. 7.7 ст. 7 цього ж Закону, податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) –у рівних пропорціях.

Наведена норма визначає правило, але не містить порядку або механізму його реалізації та не передбачає будь-якого суб’єктного складу, тобто переліку осіб, щодо яких вона застосовується, та переліку осіб, яким надано право її виконання.

Інші норми Закону України №2181-ІІІ (2181-14) також не встановлюють порядку та механізму погашення боргу за рахунок сплачених платником податків поточних податкових зобов’язань і в жодному разі не наділяють орган державної податкової служби повноваженнями здійснювати будь-які дії стосовно черговості сплати податкових зобов’язань чи погашення податкового боргу, зміни призначення платежу, вказаного платником податків, а також розпоряджатися його коштами.

Підпункт 8.6.2 пункту 8.6 статі 8 вищезазначеного Закону надає платнику податків право вільно здійснювати операції з коштами без узгодження з податковим органом.

Наявність податкового боргу за інші податкові періоди не позбавляє права платника податків виконати свої поточні податкові зобов’язання.

Отже, зміст наведених правових норм дозволяє зробити висновок щодо відсутності повноважень у органу державної податкової служби змінювати призначення коштів, які сплачуються платником податків у рахунок погашення поточних податкових зобов’язань, з огляду на що суд першої інстанції обгрунтовано визначився з наявністю у позивача права здійснювати сплату поточних податкових зобов’язань навіть при наявності податкового боргу.

Разом з тим, висновки суду першої інстанції не можна визнати законними, оскільки задовольняючи частково позовні вимоги, суд застосував приписи ст. 250 ГК України щодо строків накладення адміністративно-господарських санкцій, в той час як вони не регулюють спірні правовідносини.

Так, відповідно до статті 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Преамбулою Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) визначається, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Згідно з пунктом 1.3 статті 1 Закону податковий борг (недоїмка) –податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання.

За визначенням пункту 1.5 цієї статті штрафна санкція (штраф) – це плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов’язання (без нарахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв’язку з порушенням правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Виходячи із системного аналізу наведених норм можна дійти висновку, що сума штрафних санкцій за змістом Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами'є складовою податкового зобов’язання. А відтак на штрафні санкції поширюється строк давності, встановлений підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 вказаного Закону.

Відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій були неправильно застосовані норми матеріального права, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням її на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід з’ясувати, які суми податкових зобов’язань зі сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища були задекларовані позивачем та в які дати ці суми були сплачені позивачем шляхом пред’явлення до банківської установи платіжних доручень на перерахування цих сум збору до бюджету і в залежності від встановлених обставин зробити висновок щодо наявності чи відсутності підстав для накладення штрафів згідно спірних податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

11. Касаційну скаргу Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства м. Ужгорода"задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду Закарпатської області від 22.05.2006 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.08.2006 року у справі №7/107-2006 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.