Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11.07.2008 року

у справі №2-а10488/08

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.08.2008 року

у справі №22-а-8688/08

за позовом Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промбетон"

про стягнення грошових коштів, отриманих за нікчемною угодою,

Горлівська об’єднана державна податкова інспекція Донецької області звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промбетон"про стягнення з відповідача на користь держави грошових коштів у сумі 11540,14 грн., отриманих за нікчемною угодою.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11.07.2008 року (суддя Бахар С.В.), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.08.2008 року (судова колегія у складі: головуючий суддя –Гаврищук Т.Г., судді –Сухарьок М.Г., Білак С.В.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмова у задоволенні позову мотивована судами попередніх інстанцій тим, що позивачем не надано неспростовних доказів укладення відповідачем угоди, яка порушує публічний порядок.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, Горлівська ОДПІ Донецької області подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було допущено порушення норм матеріального права, а саме: ст.ст. 238- 239 Господарського кодексу України та ст. 216 Цивільного кодексу України.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Відповідно до ч. 1 та. ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 01.02.2007 року між ТОВ "Промбетон"та ТОВ "Транспортні мережі"було укладено договір №40 про утримання об’єктів нерухомості, предметом якого є обслуговування, експлуатація та охорона будівель. На виконання умов договору були складені акти приймання-передачі виконаних робіт від 31.03.2007 року, 30.04.2007 року, 31.05.2007 року, 30.06.2007 року та 02.07.2007 року.

Вказуючи на те, що ТОВ "Промбетон"не мало ліцензії на надання послуг, пов’язаних з охороною власності, позивач вважає, що відповідач не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, а відтак укладений правочин є нікчемним в силу того, що він порушує публічний порядок.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Наполягаючи на застосуванні правових наслідків укладення недійсного правочину, позивач з посиланнями на ч. 1 ст. 228 ЦК України, за змістом якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, вказує на те, що договір №40 від 01.02.2007 року порушує публічний порядок, а отже є нікчемним.

Між тим, зміст ст. 228 ЦК України дозволяє зробити висновок, що усі правочини, спрямовані на порушення публічного порядку можуть бути поділені на дві групи: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, та правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згадані у цій статті порушення публічного порядку є такими, що порушують основні засади державного правопорядку.

В той же час, така підстава для визнання правочину нікчемним як відсутність ліцензії на право надання певного виду послуг не може охоплюватися наведеними видами порушень. Не зазначено й позивачем, яким чином відсутність ліцензії на надання послуг, пов’язаних з охороною власності, порушує конституційні права людини і громадянина.

За наведених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність того, що укладений договір порушує публічний порядок, є правильним, з огляду на що суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позову.

Крім того, слід зазначити, що позивачем проігноровано приписи ст. 227 ЦК України, яка визначає правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти.

Так, положеннями ч. 1 цієї статті передбачено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

З правового аналізу процитованої норми можна зробити висновок, що правочини, передбачені ст. 227 ЦК України, належать до оспорюваних правочинів, тобто їх недійсність має встановлюватися судом на вимогу заінтересованої особи у передбачених законом випадках.

Отже, зважаючи на викладені приписи законодавства, вимоги Горлівської ОДПІ про застосування правових наслідків укладення правочину, вчиненого юридичною особою без відповідної ліцензії, підлягають розгляду лише після вирішення у судовому порядку питання про недійсність самого правочину.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1. Касаційну скаргу Горлівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11.07.2008 року у справі №2-а10488/08 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.08.2008 року у справі №22-а-8688/08 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.