Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Гордійчук М.П., Васильченко Н.В., Кравченко О.О., Леонтович К.Г., Розвалєєвої Т.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Миколаївському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Миколаївському районі Львівської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, –

Постановою івського окружного адміністративного суду від 26 січня 2009 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2009 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Миколаївському районі Львівської області, зобов‘язано Управління Пенсійного фонду України у Миколаївському районі Львівської області здійснити перерахунок пенсії позивачу з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни з розміру встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року .

Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі, Управління Пенсійного фонду України у Миколаївському районі Львівської області просить їх скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову. При цьому касатор посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

_______________________

Справа: № к-31763/09

Доповідач: Гордійчук М.П.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Миколаївському районі Львівської області та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус "дитина війни", що підтверджується пенсійним посвідченням.

Відповідачем –Управлінням Пенсійного фонду України у Миколаївському районі Львівської області, не здійснюються виплати з посиланням на відсутність у нього коштів на ці виплати та на невизначеність величини для розрахунку підвищення до пенсії категорії громадян, які мають статус "діти війни".

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" позивачка має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме, підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами, передбаченими статтею 28 Закону України "Про загальнообов‘язкове пенсійне страхування" (1058-15) .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині нарахування щомісячної доплати до пенсії за 2006 рік, суди правомірно виходили з того, що у 2006 році дана виплата була обмежена Законом України "Про державний бюджет на 2006 рік" (3235-15) , який не був визнаний неконституційним.

Приймаючи рішення суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано послалися на Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) , яким визнано неконституційним положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік"щодо зупинення на 2007 рік дії статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Судами вірно зазначено, що Управління Пенсійного фонду України у Миколаївському районі Львівської області повинно було перераховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбачену статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, тобто, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік".

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правильно визначена пріоритетність нормативно-правових актів, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 –229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Миколаївському районі Львівської області відхилити, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2009 року - залишити без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає, крім як у випадках, передбачених ст. ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .