Вищий адміністративний суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 20 листопада 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області, третя особа - Головне управління Державного казначейства в Луганській області, про визнання дій незаконними, стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення до 5-го травня та щорічної допомоги на оздоровлення постраждалим від Чорнобильської катастрофи,

ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач зазначила, що їй, як інваліду війни 3 групи, та особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, 1 категорії, інваліду 3 групи, відповідно до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком і відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"- щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат. Посилаючись на те, що такі виплати у 2008 році проводилися не в повному обсязі, позивач просила визнати протизаконими дії Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області, зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області провести відповідні перерахування та стягнути недоплату до 5 травня в сумі 3 017 грн 00 коп. і відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"в сумі 2 010 грн 00 коп.

Постановою Лисичанського міського суду Донецької області від 20 листопада 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2009 року, позов задоволено: визнано незаконними дії Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області по сплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2008 рік та одноразової допомоги за шкоду, заподіяну здоров’ю, за 2008 рік; стягнуто з відповідача на користь позивача зазначені в позові суми.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу на них. Посилаючись на порушення судом норм матеріального права, відповідач просить спірні рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В своїх запереченнях позивач просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій –без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідом війни, має 3 групу інвалідності, і відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, а також відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"- на щорічну грошову допомогу до 5 травня у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.

Пунктом 20 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) частину 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"викладено в такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України". Постановою Кабінету Міністрів України № 183 від 12 березня 2008 року (183-2008-п) встановлено, що у 2008 році виплата разової грошової допомоги інвалідам війни ІІІ групи здійснюється у розмірі 350 грн. 00 коп.

Виплата вказаної допомоги проводилась позивачу в розмірах, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) , а саме: 350 грн. 00 коп.

Задовольняючи позов в частині виплати недоплаченої суми допомоги за 2008 рік, суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки рішеннями Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) визнані неконституційними положення статті 20 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким встановлені виплати щорічної разової допомоги до 5 травня.

Проте з висновками судів не можна погодитись.

Судами правильно встановлено, що на період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти ( Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) ), які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни 3 групи.

Отже для вирішення цього спору необхідно визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню.

Згідно з ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Таким чином дії відповідача по виплаті щорічної грошової допомоги у розмірах, встановлених Законом України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) , не можна визнати неправомірними, оскільки норми вказаного закону мають пріоритет над нормами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Посилання судів на рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) , яким визнані неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) , не приймаються судом касаційної інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.

На момент виникнення спірних відносин, а саме: на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів, - положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) були діючими, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Що стосується вимог по виплаті відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", то слід зазначити наступне.

Суди попередніх інстанцій при розгляді даної справи дійшли правильного висновку, що, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими актами, при визначенні розміру щорічної грошової допомоги на оздоровлення відповідач повинен керуватися ч. 4 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Підпунктом 11 пункту 28 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення до деяких законодавчих актів України" (107-17) текст ст. 48 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"викладено в такій редакції: одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України".

Як встановлено вище, допомога позивачу у травні 2008 році була здійснена в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 (562-2005-п) року.

Зміни, внесені підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення до деяких законодавчих актів України" (107-17) , визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 (v010p710-08) .

Згідно із ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України (254к/96-ВР) і дає офіційне тлумачення Конституції України (254к/96-ВР) та законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

В матеріалах справи відсутні дані щодо дати сплати відповідної суми і таке порушення не може бути усунено судом касаційної інстанції, тому справа в цій частині підлягає направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому слід зазначити: встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії незаконними і зобов’язати відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про стягнення конкретних сум.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області задовольнити частково.

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 20 листопада 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2009 року скасувати.

В частині позовних вимог про визнання дій Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області щодо ненарахування та недоплати ОСОБА_1 щорічної одноразової грошової допомоги до 5-го травня протизаконними та стягнення 3 017 грн 00 коп. ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_1 про визнання дій Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області щодо ненарахування та недоплати ОСОБА_1 щорічної одноразової грошової допомоги до 5-го травня протизаконними та стягнення 3 017 грн 00 коп. відмовити.

В частині позовних вимог про визнання дій Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області щодо ненарахування та недоплати ОСОБА_1 щорічної одноразової грошової допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"протизаконними та стягнення 2 010 грн 00 коп. справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –239 КАС України (2747-15) .