Вищий адміністративний суд України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 12 грудня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області, третя особа –Головне управління Державного казначейства України у Луганській області про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої суми одноразової грошової допомоги за 2008 рік в сумі 3 448 грн 00 коп.,

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач зазначив, що йому, як інваліду війни ІІ групи, відповідно до ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Посилаючись на те, що такі виплати у 2008 році проводилися не в повному обсязі, позивач просив визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області у нездійсненні виплати одноразової допомоги до 5 травня, стягнення одноразової грошової допомоги за 2008 рік в сумі 3 448 грн 00 коп.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 12 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2009 року, позов задоволено: визнано дії відповідача у відмові здійснити виплату позивачу одноразової щорічної допомоги до 5 травня за 2008 рік незаконними; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з одноразової щорічної допомоги до 5 травня за 2008 рік в сумі 3 448 грн 00 коп. за рахунок коштів Державного бюджету України.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу на них. Посилаючись на порушення судом норм матеріального права, відповідач просить спірні рішення скасувати та винести нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В запереченнях позивач просив відмовити відповідачу в задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом війни, має 2 групу інвалідності, відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"має право на щорічну грошову допомогу до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.

Пункт 20 розділу ІІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) частину 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"викладено в такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України". Постановою Кабінету Міністрів України № 183 від 12 березня 2008 року (183-2008-п) встановлено, що у 2008 році виплата разової грошової допомоги інвалідам війни ІІ групи здійснюється у розмірі 400 грн. 00 коп.

Виплата вказаної допомоги проводилась позивачу в розмірах, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) , а саме: 400 грн. 00 коп.

Задовольняючи позов в частині виплати недоплаченої суми допомоги за 2008 рік, суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки рішеннями Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) визнані неконституційними положення пункту 20 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) , яким встановлені виплати щорічної разової допомоги щорічної грошової допомоги до 5 травня інвалідам війни 2 групи.

Проте з висновками судів не можна погодитись.

Судами правильно встановлено, що на період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти ( Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та Закон України "Про Державний бюджет України на 2008 рік"), які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни 2 групи.

Отже для вирішення цього спору необхідно визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню.

Згідно з ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Таким чином дії відповідача по виплаті щорічної грошової допомоги у розмірах, встановлених Законом України "Про державний бюджет України на 2008 рік", не можна визнати неправомірними, оскільки норми вказаного закону мають пріоритет над нормами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Посилання судів на рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) , яким визнані неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік", не приймаються судом касаційної інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.

На момент виникнення спірних відносин, а саме на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) були діючими.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області задовольнити.

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 12 грудня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2009 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –239 КАС України (2747-15) .