Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Голубєвої Г.К., Костенка М.І., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі міста Запоріжжя

на постанову господарського суду Запорізької області від 25 січня 2007 року

та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 29 травня 2007 року

у справі № 13/302/06-АП

за позовом суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Комунарському районі міста Запоріжжя

про визнання нечинним податкового повідомлення –рішення, -

Суб’єктом підприємницької діяльності –фізичною особою ОСОБА_1 було заявлено позов до ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя про визнання нечинним податкового повідомлення –рішення № 000021702/0 від 17 січня 2006 року.

Постановою господарського суду Запорізької області віл 25 січня 2007 року позов задоволено.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 29 травня 2007 року постанову господарського суду Запорізької області віл 25 січня 2007 року скасовано в частині задоволення позову про визнання нечинним податкового повідомлення –рішення ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя № 000021702/0 від 17 січня 2006 року в сумі 78, 63 грн.

В іншій частині постанову господарського суду Запорізької області віл 25 січня 2007 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову господарського суду Запорізької області від 25 січня 2007 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 29 травня 2007 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя провела планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства позивача за період з 25 травня 2004 року по 30 червня 2005 року, за результатами якої було складено акт № 1132/17-220-1926022386 від 30 грудня 2008 року.

В акті перевірки було встановлено безпідставне віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість по податковим накладним, в яких не були вказані номер свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість –покупця фізичної особи, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість, та індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість –покупця.

Також в ході перевірки була встановлена відсутність податкових накладних на загальну суму 459, 23 грн., а саме: в липні 2004 року № 01668/3 від 20 липня 2005 року з ПП ОСОБА_2, податок на додану вартість –138, 01 грн., в серпні 2004 року № 104355 від 07 серпня 2005 року з ТОВ ТД "Маркет груп Запоріжжя", податок на додану вартість –10, 88 грн., № 203400791 від 10 серпня 2005 року з ТОВ "Авіто", податок на додану вартість –144, 00 грн., № 06784 від 10 серпня 2005 року з ТОВ "Рошен", податок на додану вартість –19,33 грн., у вересні 2004 року № 07036 від 18 вересня 2005 року з ПП ОСОБА_4, податок на додану вартість –8, 00 грн., в листопаді 2004 року № 000333619 від 01 листопада 2005 року з ТОВ "Петра", податок на додану вартість –14, 21 грн.; в грудні 2004 року № 04155/3 від 23 грудня 2004 року з ПП "Український продукт", податок на додану вартість –102, 00 грн., в січні 2005 року від 11 січня 2005 року з ТОВ "Петра", податок на додану вартість –22, 80 грн., - по яким суми податку на додану вартість були віднесені до податкового кредиту.

На підставі вищевикладеного в акті перевірки було зроблено висновок про порушення позивачем підпункту 7.2.1 п. 7.2, підпункту 7.4.5 п. 7.4, підпункту 7.5.1 п. 7.5, підпункту 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість на 9 289, 00 грн., в тому числі за червень 2004 року на 445, 00 грн., за липень 2004 року на 978, 00 грн., за серпень 2004 року на 1 260, 00 грн., за вересень 2004 року на 647, 00 грн., за листопад 2004 року на 756, 00 грн., за грудень 2004 року на 493, 00 грн., за січень 2005 року на 550, 00 грн., за лютий 2005 року на 165, 00 грн., за березень 2005 року на 1 312, 00 грн., за квітень 2005 року на 977, 00 грн., за травень 2005 року на 726, 00 грн., за червень 2005 року на 980, 00 грн.

17 січня 2006 року ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення –рішення № 000021702/0, яким визначила позивачу суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 13 933, 50 грн., у тому числі 9 289, 00 грн. –основний платіж та 4 664, 50 грн. –штрафні (фінансові) санкції на підставі підпункту 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивачем в ході перевірки були представлені всі податкові накладні, по яким було сформовано податковий кредит, а окремі недоліки податкових накладних не свідчать про їх недійсність.

Суд апеляційної інстанції, частково скасовуючи рішення суду першої та частково відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що матеріалами справи не підтверджується наявність чотирьох податкових накладних, по яким сума податку на додану вартість в розмірі 52, 42 грн. була віднесена до податкового кредиту, а тому відповідачем було правомірно донараховано податкове зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 52, 42 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції на підставі підпункту 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"в розмірі 26, 21 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг) (абзац перший підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вищезазначеного Закону).

Таким чином, податковий кредит підтверджується оформленими належним чином податковими накладними.

Згідно п. 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 (z0233-97) , податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Водночас, окремі недоліки в заповненні податкових накладних (не зазначення номеру свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість –покупця фізичної особи, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість, та індивідуального податкового номеру платника податку на додану вартість –покупця) не роблять податкові накладні недійсними та не свідчать про її неналежність та недопустимість як доказів сплати податку на додану вартість в ціні придбання товарів та не є підставою для висновку про неправомірність віднесення сум податку на додану вартість за цими податковими накладними до податкового кредиту з урахуванням того, що ці податкові накладні дають можливість ідентифікувати платника податку на додану вартість –покупця, а фактичність здійснення господарських операцій та сплата сум податку на додану вартість в ціні придбання товарів позивачем –покупцем податковим органом не заперечувалась.

При цьому недотримання позивачем порядку, встановленого абзацом другим підпункту 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в будь-якому випадку не може бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у зв’язку з придбанням товарів.

Відсутність податкових накладних на момент проведення перевірки згідно абзацу другого підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вищезазначеного Закону тягне за собою лише застосування до позивача фінансових санкцій, однак не позбавляє його права на податковий кредит у випадку фактичної наявності належним чином оформлених податкових накладних.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя підлягає залишенню без задоволення, а постанова господарського суду Запорізької області від 25 січня 2007 року та постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 29 травня 2007 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі міста Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову господарського суду Запорізької області від 25 січня 2007 року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 29 травня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.