Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду в Сакському районі Автономної Республіки Крим на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 7 травня 2007 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду в Сакському районі Автономної Республіки Крим до Управління праці і соціального захисту населення Лакської районної державної адміністрації про стягнення суми, –

У серпні 2006 року Управління Пенсійного фонду в Сакському районі Автономної Республіки Крим до Управління праці і соціального захисту населення Лакської районної державної адміністрації про стягнення суми.

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 січня 2007 року позов задоволено. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Сакської районної державної адміністрації на користь Управління Пенсійного фонду України в Сакському районі Автономної Республіки Крим суму боргу у розмірі 5081,02 грн.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 7 травня 2007 року рішення суду першої інстанції скасовано у позові відмовлено.

Не погоджуючись рішенням суду апеляційної інстанції, Управління Пенсійного фонду в Сакському районі Автономної Республіки Крим подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено що, Управлінням праці та соціального захисту населення Сакської районної державної адміністрації було призначено ОСОБА_1 на дитину-інваліда до 16 років пенсію з 27 липня 1998 року по 11 червня 2013 року, яка пов’язана з аварією на Чорнобильській АЕС відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Пенсію призначено на дитину –ОСОБА_2 1997 року народження згідно медичного висновку за №203 від 5 червня 1998 року про причинний зв’язок захворювання у дитини з впливом аварії на Чорнобильській АЕС, виданого 5 червня 1998року за №203 Центральною дитячою спеціалізованою лікарсько консультативною комісією з встановлення причинного зв’язку захворювання з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих наслідків після аварії на Чорнобильській АЕС.

07.06.2004 позивачу стало відомо що дитині ОСОБА_2 А була незаконно призначена пенсія та необґрунтовано проведено виплату в розмірі 5081,02грн. за період з 27.07.1998 по 31.03.2004, оскільки відповідачем була призначена соціальна пенсія на дитину –ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі медичного висновку про причинний зв’язок захворювання ОСОБА_2 з аварією на Чорнобильської АЕС, виданого 05.06.1998 №203 Центральною дитячою спеціалізованою лікарсько-консультативною комісією з встановлення причинного зв’язку захворювання з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих наслідків внаслідок аварії на Чорнобильської АЕС.

Рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог мотивовано тим, що оскільки відповідачем не надані суду докази обґрунтованості призначення соціальної пенсії ОСОБА_1 на дитину –інваліда до 16-ті років, яка зв’язана з аварією на Чорнобильської АЕС згідно Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Відповідно до статті 1172 Цивільного Кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків. Не поступлення грошових коштів тягне за собою порушення, яке гарантоване статтею 46 Конституції України, а саме, право громадян на своєчасне отримання пенсійних виплат. Таким чином, станом на 11.08.2006 за відповідачем утворилась безспірна сума заборгованості в розмірі 5081,02грн., яка підлягає стягненню в судовому порядку.

Рішення суду апеляційної інстанції, про відмову в задоволенні позовних вимог, з яким погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України мотивована тим, що республіканська, обласні, міські, спеціалізовані дитячі лікарні та відділення, які надають медичну допомогу дітям, а також лікувальні заклади, що надають медичну допомогу підліткам після стаціонарного або амбулаторного обстеження і лікування можуть комісійно вирішити питання про визнання дитини (підлітка) інвалідом. Своє рішення спеціалісти фіксують у карті стаціонарного хворого, консультативному висновку або виписці з історії хвороби.

Медичний висновок за №203 від 5 червня 1998 року, виданий спеціалізованим диспансером –Українським спеціалізованим диспансером радіаційного захисту населення, за встановленим примірником та підписаний головою комісії.

Зміни, внесені Наказом Міністерства охорони здоров’я за №454/417/516 (z1073-01) від 8 листопада 2001 року, на який посилається позивач, стосується Переліку медичних наказів, які дають право на отримання соціальної пенсії дитям інвалідам віком до 16 років. Вимога про оформлення медичного висновку дитині-інваліду віком до 18 років лікарсько-консультативною комісією дитячого закладу за місцем мешкання дитини, введена наказом Міністерства охорони здоров’я України за №482 від 04 грудня 2001 року (z0011-02) із змінами. Доказів того, що медичний висновок за №203 від 05 червня 1998 року, виданий спеціалізованим диспансером –Українським спеціалізованим диспансером радіаційного захисту населення дитині-інваліду ОСОБА_2 втратив чинність, але був виданий з порушенням порядку видачі, який діяв у 1998 році, судовій колегії надано не було.

Тому, у відповідача відсутні всі умови цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди, яка завдана працівниками на час виконання ними своїх службових обов’язків.

Зважаючи на викладене, та керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду в Сакському районі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 7 травня 2007 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.