Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Сергейчука О.А., Усенко Є.А.,

при секретарі: Рустам’яні Е.А.,

за участю представників:

від відповідача –Кармелюк Т.Б.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Львова на постанову Господарського суду Львівської області від 25.05.2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2006 року по справі № 5/2692/9/445 за позовом ТОВ "Коллаген"до ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, третя особа: ТОВ "Геос-Львів"про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Львівської області від 25.05.2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2006 року, позовні вимоги ТОВ "Коллаген"до ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, третя особа: ТОВ "Геос-Львів"про скасування податкового повідомлення-рішення –задоволено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 16.11.2006 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.10.2007 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі м. Львова просить скасувати судові рішення та постановити нове –про задоволення позову.

Задовольняючи вимоги ТОВ "Коллаген", суд першої інстанції виходив з того, що суми податку на додану вартість, правомірно були включені позивачем до складу податкового кредиту за листопад та грудень 2004 року, сплачені товариством кошти у складі ціни придбаних товарів, які, в свою чергу були відображені постачальниками в складі податкових зобов’язань відповідних звітних періодів, вартість придбаних товарів відноситься до валових витрат виробництва (обігу).

Суд також посилався на те, що сума експортного відшкодування визначена позивачем у відповідності із вимогами п.8.2 та п.8.4 статті 8 Закону України "Про податок на додану вартість"і подано до ДПІ у м. Львові декларацію з податку на додану вартість за листопад 2004р. та грудень 2004р. та розрахунок експортного відшкодування (додаток №1 до декларації), разом з митними деклараціями та копіями платіжних доручень.

Крім того, суд зазначив, що підтвердженням правомірності застосування позивачем нульової ставки ПДВ за вказаними операціями, згідно з п.п.6.2.1 п.6.2 ст.6 Закону є належним чином оформлені вантажно-митні декларації, на зворотній стороні яких посадовими особами митниці зроблено запис "Задекларовані в цій ВМД товари вивезено за межі митної території України в повному обсязі", що засвідчено підписом відповідальної особи і гербовою печаткою митного органу. Відповідно до граф 17, 20, 21 вказаних вантажних митних декларацій товар вибув за межі митної території України.

За таких обставин суд зробив висновок про наявність підстав для визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова №0001382320/0/5754 від 05.03.2005 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2004р. –в сумі 408046,25 грн., за грудень 2004р. –в сумі 750191,00 грн..

З такими висновками погодилась колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, прийнявши 16.10.2006 року ухвалу про залишення без задоволення апеляційної скарги податкової інспекції, а постанову Господарського суду Львівської області від 25.05.2006 року –без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі м. Львова просить скасувати постановлені по справі судові рішення та відмовити в задоволені позову посилаючись на те, що судами при вирішені спору неправильно застосовано п.п.6.2.1 п.6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість". Дане порушення, на думку відповідача, полягає у тому, що судами першої та апеляційної інстанції не встановлено факту вивезення позивачем за межі митної території України саме того товару (шкірсировини), який придбаний у ТОВ "Геос-Львів".

Крім того, відповідач посилався на те, що оскаржувані рішення винесені судами з порушенням п.п.7.7.5 п.7.7 ст.7 зазначеного Закону, а саме, судами зроблено висновок про право позивача на експортне бюджетне відшкодування без встановлення факту сплати податку в бюджет контрагентом позивача –ТОВ "Геос-Львів".

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з’явились в судове засідання, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного.

Особливості оподаткування операцій із вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України на день здійснення цих операцій були передбачені статтею 8 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до пункту 8.1 цієї статті Платник податку, який здійснює операції з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України (експорт) і подає розрахунок експортного відшкодування за наслідками податкового місяця, має право на отримання такого відшкодування протягом 30 календарних днів з дня подання такого розрахунку.

Зазначений розрахунок подається разом із такими документами:

а) митною декларацією, яка підтверджує факт вивезення (експортування) товарів за межі митної території України, відповідно до митного законодавства, або актом (іншим документом), який засвідчує передання права власності на роботи (послуги), призначені для їх споживання за межами митної території України;

б) копіями платіжних доручень, завірених банком, про перерахування платником податку коштів на користь іншого платника податків, в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), з урахуванням податків, нарахованих на ціну такого придбання, а при вивезенні (експортуванні) товарів, попередньо ввезених (імпортованих) таким платником податку, –ввізною митною декларацією, що підтверджує факт митного оформлення товарів для їх вільного використання на митній території України.

Порядок оформлення вантажної митної декларації регламентується Положенням про вантажну митну декларацію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 року № 574 (574-97-п) .

Згідно з пунктом 2 зазначеного Положення (574-97-п) вантажна митна декларація –це письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків, зборів, інших платежів.

Належно оформленою вантажну митну декларацію слід уважати тоді, коли всі її графи заповнені відповідно до Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 9 липня 1997 року № 307 (z0443-97) , і наведена в них інформація відповідає дійсності.

З огляду на викладене для правильного вирішення питання щодо наявності у платника податку права на експортне відшкодування встановленню підлягають як факт належного оформлення вантажної митної декларації, так і факт вивезення товарів за межі митної території України.

Відповідно до зазначеної Інструкції (z0443-97) у графі 8 вантажної митної декларації наводяться відомості про одержувача товарів (якщо це іноземна юридична особа, –її найменування та місцезнаходження).

Вантажні митні декларації надані позивачем на підтвердження факту здійснення експортних операцій в спірному періоді містять інформацію про одержувача товарів Компанія SYSTEM LIMITED".

ДПІ у Шевченківському районі м. Львова з посиланням на лист Міністерства економіки України за № 28-27/1049 від 05.08.2005 року та відомості надані Держреєстром Великобританії, стверджувала, що Компанія SYSTEM LIMITED"є "сплячою"компанією, тобто такою, що не проводить жодної діяльності та фінансових операцій протягом фінансового року.

Для з’ясування всіх обставин у справі, що мають значення для правильного її вирішення, у цьому випадку суду необхідно було витребувати у ДПІ належні та допустимі докази того, що компанія, зазначена у вантажно митних деклараціях як отримувач товару по експортним операціям не здійснює господарську діяльність, що товар який пересилався за своїми індивідуальними ознаками відрізняється від товару, зазначеного у ВМД, тобто, доказів на підтвердження того, що відомості, наведені у виданій позивачу його контрагентом вантажній митній декларації, є недостовірними.

Не витребувавши такі докази, суд не створив необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. У разі підтвердження доводів ДПІ про те, що товар фактично не був вивезений за межі митної території України, формування позивачем податкового кредиту є безпідставним і ПДВ відшкодуванню з бюджету не підлягає.

За наявності сумніву щодо достовірності наданої ДПІ інформації, суди відповідно до статей 11, 70, 71, 79 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАС) мали вжити передбачені законом заходи щодо з’ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування з власної ініціативи доказів на підтвердження чи спростування наведених відповідачем фактів, які мають істотне значення для правильного вирішення спору. Проте цього зроблено не було.

Згідно ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права, обґрунтованим –рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням порушень, допущених судами при вирішенні цього спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

На підставі викладеного касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення –скасуванню з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати зазначене, а також те, що згідно з частиною 1 статті 138 КАС предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, ст.ст. 227, 231 та ч.5 ст. 254 КАС України, колегія –

Касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Львова задовольнити частково, постанову Господарського суду Львівської області від 25.05.2006 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.2006 року скасувати, справу передати на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.