2-16/1203-2007А Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень - 19.11.2009 Прийняття

Постановою господарського суду АР Крим від 16.02.2007, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.04.2007, позов задоволено: визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі від 15.12.2006 № 0001192200/0 про визначення АКБ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції"податкового зобов’язання за платежем з податку на прибуток у сумі 1316682,00 грн., в тому числі 707307,00 грн. –основний платіж та 609375,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції, накладені на підставі підпунктів 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". В частині позовних вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі від 15.12.2006 № 0001202200/0 про визначення АКБ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції"податкового зобов’язання за платежем з податку на додану вартість у сумі 48000,00 грн., в тому числі 32000,00 грн. –основний платіж та 16000,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції, накладені на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", провадження у справі закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову в зазначеній частині та прийняттям судом такої відмови.

Судові рішення вмотивовані висновком судів попередніх інстанцій про безпідставне виключення контролюючим органом в податковому обліку АКБ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції"за І-ІІІ квартали 2005 року з валових витрат 289038,00 грн., що відповідає розміру страхового резерву банку, який відповідно до підпунктів 12.2.1-12.2.3 пункту 12.2 ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(далі – Закон № 334/94 –ВР) був створений банком за рахунок валових витрат в розмірі 10% від суми боргових вимог, включаючи суми дебіторської заборгованості; суми грошових коштів, розміщених позивачем на коррахунках інших банків, ліквідованих в подальшому чи включених до групи банків з нестандартними ризиками (КАБ "Славянський"та МКБ "Москомприватбанк"); вартість цінних паперів у портфелі банку на продаж та суми кредитів за кредитними лініями і виданими банком гарантіями по зобов’язаннях третіх осіб. Суд визнав неправомірним збільшення за результатами перевірки позивача його валових доходів в податковому обліку за І квартал, І півріччя, 9 місяців 2005 року, 2005 рік на загальну суму 2335200,00 грн. та за І півріччя 2006 року на 426600,00 грн. по операціях з цінними паперами (векселями), дійшовши висновку про відповідність дій позивача по обліку фінансових результатів цих операцій підпункту 7.6.1 пункту 7.6 ст. 7 Закону № 334/94-ВР.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Сімферополі просить скасувати ухвалені у справі судові рішення в частині задоволення позову та постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами першої й апеляційної інстанцій підпункту 4.1.3 пункту 4.1 ст. 4, підпункту 5.2.4 пункту 5.2 ст. 5, підпункту 7.6.1 пункту 7.6 ст. 7, ст. 12 Закону № 334/94-ВР, ст. 72 КАС України.

Заперечуючи проти касаційної скарги, АКБ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції"просить залишити скаргу без задоволення, як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Підпунктом 5.2.4 пункту 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно до підпункту 12.2.1 пункту 12.2 вказаної статті будь-який банк, а також будь-яка фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (фінансові установи), зобов’язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Підпунктом 12.2.2 цього пункту встановлено, що з урахуванням підпункту 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ –спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

Розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати для комерційних банків –10 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду.

До суми зазначеної заборгованості не включаються зобов’язання дебіторів, які виникають при здійсненні операцій, що не включаються до основної діяльності фінансової установи.

Під терміном "основна діяльність"слід розуміти операції, визначені статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а також відповідними статтями законів про небанківські фінансові установи (абзаци перший, другий, третій підпункту 12.2.3 пункту 12.2 ст. 12 Закону № 334/94-ВР).

Порядок формування і використання банками резервів для відшкодування можливих втрат від здійснення діяльності встановлених Положенням про порядок формування і використання банками резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 13.12.2002 № 505 (z0001-03) , Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 № 279 (z0474-00) , Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 368 (z0841-01) .

Норми зазначених нормативних актів регулюють суспільні відносини, що виникають у сфері банківської діяльності, та разом з іншими нормами, що мають такий же предмет регулювання, складають інститут банківського права. Що ж стосується відносин з приводу оподаткування, то вони регулюються спеціальним, податковим законодавством. А відтак, створюючи страхові резерви відповідно до вказаних нормативних актів, банки в податковому обліку вправі віднести до валових витрат лише суму страхового резерву, який створений за фактично існуючими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлена Національним банком України. При цьому така сума не може перевищувати 10 відсотків від суми реальних (по яких банк має право вимоги) боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач правомірно взяв до розрахунку розміру страхового резерву, який може бути віднесений до валових витрат, суми дебіторської заборгованості, суми коштів, розміщених на коррахунках інших банків, розмір кредитів, передбачених договорами про надання кредитної лінії, гарантій, наданих банком третім особам, а також вартості цінних паперів, придбаних банком та обліковуваних у портфелі банку на продаж, з огляду на те, що формування резерву під вказані види заборгованостей, по ризикам за вказаними операціями, а також від знецінення цінних паперів є обов’язковим для позивача відповідно до вище зазначених нормативних актів Національного банку України, як під нестандартні та сумнівні ризики. При цьому, однак, судом не було взято до уваги доводи ДПІ про те, що зазначені по видах суми не момент формування страхового резерву не складали фактично існуючих заборгованостей, по яких банк мав право вимоги, оскільки сума фактично наданих кредитів була меншою, ніж передбачена за договорами про надання кредитної лінії; за наданими гарантіями банк не сплатив грошових сум кредиторам третіх осіб, а відтак до нього не перейшли права цих кредиторів; вартість цінних паперів банком сплачена в повному обсязі і вони значаться в портфелі банку на продаж; зарахування коштів позивача на коррахунки інших банків на підставі договорів не позбавило його власності на ці кошти. Ці доводи податкового органу ґрунтуються на положеннях підпунктів 12.2.1 –12.2.3 пункту 12.2 ст. 12 Закону № 334/94-ВР, а тому залишення їх судом поза увагою не відповідає правильному застосуванню норм, закріплених в цих підпунктах.

Судом, крім того, не встановлено, суми якої дебіторської заборгованості включені позивачем до розрахунку розміру страхового резерву, створеного за рахунок збільшення валових витрат. Суд виходив з того, що ця дебіторська заборгованість є нестандартною за ознакою обліку в балансі банку більше 90 днів та виникла у зв’язку із здійсненням банком господарської діяльності. Встановлення ж обставин щодо підстав виникнення дебіторської заборгованості входить до предмету доказування в судовому процесі з огляду на приписи абзаців другого та третього підпункту 12.2.3 пункту 12.2 ст. 12 Закону № 334/94-ВР та кореспондуючому цим приписам висновку, що заборгованості дебіторів, які виникають при здійсненні операцій, що не передбачені статтею 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", не включаються до розміру страхового резерву, який може бути створений за рахунок збільшення валових витрат.

Порушенням судом норми частини 1 ст. 138 КАС України щодо предмету доказування в судовому процесі є також не встановлення обставин стосовно відтворення позивачем в податковому обліку за І квартал 2006 року та І півріччя 2006 року надлишкової суми страхового резерву в розмірі 254746,00 грн. та 356863,00 грн. відповідно. Як свідчить акт перевірки від 06.12.2006 № 6398/22-012/20929956, за наслідками перевірки ці суми визнані ДПІ сумами заниження позивачем валового доходу за вказані звітні податкові періоди у зв’язку з порушенням ним підпункту 4.1.6 пункту 4.1 ст. 4, підпункту 12.2.4 пункту 12.2 ст. 12 Закону № 334/94-ВР і враховані при визначенні податкового зобов’язання (т.1, а.с. 97, 118, 119).

Наведені порушення судами норм матеріального і процесуального права призвели до ухвалення в частині задоволених позовних вимог судових рішень, які не відповідають вимогам ст. 159 КАС України щодо законності і обґрунтованості судового рішення. У зв’язку з цим судові рішення в зазначеній частині підлягають скасуванню, а справа з врахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст. 220 КАС України, та відповідно до частин 2 і 4 ст.227 цього Кодексу - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, вжити всі передбачені процесуальним законом засоби для всебічного та повного з’ясування обставин справи і в залежності від встановленого та у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір. При цьому суду слід мати на увазі, що відповідно до пункту першого частини 2 ст. 162 КАС України визнання нечинним рішення чи окремих його положень суб’єкта владних повноважень стосується нормативно-правового акта, тоді як щодо правового акту індивідуальної дії може бути заявлений адміністративний позов про скасування як протиправного.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, частинами 2, 4 ст. 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

Касаційну скаргу ДПІ у м. Сімферополі задовольнити, скасувати постанову господарського суду АР Крим від 16.02.2007, ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 26.04.2007 в частині визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі від 15.12.2006 № 0001192200/0 про визначення АКБ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції"податкового зобов’язання за платежем з податку на прибуток у сумі 1316682,00 грн., в тому числі 707307,00 грн. –основний платіж та 609375,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції; справу в цій частині позовних вимог направити на новий розгляд до суду першої інстанції.