К-4783/09 Про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання виплатити підвищення до пенсії - 18.11.2009 Прийняття

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду (далі - УПФ) України в Ленінському районі міста Луганська про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання виплатити підвищення до пенсії, за касаційною скаргою УПФ України в Ленінському районі міста Луганська на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2008 року, -

У липні 2008 року ОСОБА_1. звернулася в суд із позовом до УПФ України в Ленінському районі міста Луганська про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання виплатити підвищення до пенсії. Свої вимоги мотивувала тим, що вона відноситься до категорії "діти війни"і відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Оскільки належне підвищення до пенсії їй не виплачувалось, просила зобов’язати відповідача здійснити відповідні перерахунки за липень-грудень 2007 року в розмірі 735,30грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.09.2008р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.12.2008р., позов ОСОБА_1. задоволено. Визнано незаконною бездіяльність УПФ України в Ленінському районі міста Луганська з невиплати підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, з 09.07.2007р. по 31.12.2007р. Зобов’язано відповідача здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії позивачу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, з 09.07.2007р. по 31.12.2007р.

У касаційній скарзі УПФ України в Ленінському районі міста Луганська, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову за необґрунтованістю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.06.2009р. касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1., 1939 року народження, є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"№2195-IV від 18.11.2004р. і має право на державну соціальну підтримку, зокрема, відповідно до ст.6 цього Закону - на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Згідно з п.12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з урахуванням ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

Статтею 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007р. (v0a6p710-07) визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , зокрема, положення п.12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"щодо зупинення дії ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Зазначене рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене, крім того, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що з ухваленням Конституційним Судом України №6-рп/2007 від 09.07.2007р. рішення, яким визнано неконституційним положення п.12 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" щодо зупинення на 2007 рік дії ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"ці правові норми втрачають чинність і не підлягають застосуванню. А тому, відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Оскільки дія Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) закінчується 31.12.2007р., то й перерахунок та виплата доплати повинні проводитися до зазначеної дати.

Відповідач, УПФ України в Ленінському районі міста Луганська, вимоги своєї касаційної скарги про скасування ухвалених у справі рішень мотивував невизначеністю на законодавчому рівні органу, на який покладено обов’язок з виплати підвищення до пенсії дітям війни, та відсутністю коштів для забезпечення таких виплат, оскільки фінансове забезпечення державних соціальних гарантій дітей війни здійснюється за рахунок Державного бюджету, а Пенсійний фонд України є державним цільовим фондом, його кошти не повинні витрачатися на доплати до пенсій дітям війни, а тому вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Такі доводи наведені відповідачем колегія суддів вважає непереконливими з огляду на наступне.

Пенсійний фонд України діє на підставі Положення "Про Пенсійний фонд України", затвердженого Указом Президента України №121/2001 від 01.03.2001р. (121/2001) , і здійснює свої повноваження через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) рішення щодо призначення, донарахування, перерахунок пенсій приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Отже, обов’язок щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії позивачу, передбаченого ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", покладається на відповідне територіальне управління Пенсійного фонду України за його місцем проживання, яким в даному випадку є УПФ України в Ленінському районі міста Луганська.

Висновок щодо необхідності здійснення виплат дітям війни саме органами Пенсійного фонду України підтверджується, зокрема, положеннями ст. 88 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", якою встановлено, що в разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов'язаними з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Отже, правильними є висновки судів попередніх інстанцій щодо не взяття до уваги доводи відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"та положень ч.3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком.

Статтею 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"було встановлено розмір прожиткового мінімуму, який суди попередніх інстанцій застосовували під час перевірки законності дій відповідача щодо нарахування підвищення до пенсії.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та встановлених обставин справи.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Луганська - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2008 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена за винятковими обставинами лише у випадках, з підстав, у строки та в порядку, які визначені ст.ст. 235- 239 КАС України.