К-3416/09-С Про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої допомоги на оздоровлення - 18.11.2009 Прийняття

провівши розгляд справи у порядку письмового провадження за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради, третя особа: Головне управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої допомоги на оздоровлення за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради на постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 17 жовтня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2008 року,

У квітні 2008 року позивач звернувся в суд із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради, третя особа: Головне управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої допомоги на оздоровлення за 2000-2006 роки в сумі 6 389, 80 грн. Свої вимоги мотивує тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС і має 3 категорію, згідно ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", повинна виплачуватися йому щорічна допомога на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Постановою Артемівського районного суду м. Луганська від 17 жовтня 2008 року позов задоволено частково. Визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м.Луганську ради щодо виплати не в повному обсязі щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2003-2005 роки неправомірними та стягнуто з відповідача за рахунок державного бюджету заборгованість за вказані роки у сумі 3179 грн.90 коп. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивач та відповідач звернулися зі скаргами до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2008 року апеляційні скарги позивача та відповідача задоволено частково. Постанову суду першої інстанції змінено та виключено із резолютивної частини постанови в абзаці 3 після слів "на оздоровлення за"цифри "2003", а після слів "у сумі"замість "3179,90 грн.", зазначити цифри "2281,60 грн."В іншій частині постанову суду залишено без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій, відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Постанова суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню. Справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Ухвалюючи рішення, суд вірно зазначив про те, що розмір виплат, передбачений Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) визначається не постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) , а ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до положень якої позивачу має виплачуватись щорічна допомога на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Зі справи вбачається та вірно встановлено судом, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильської АЕС і є інвалідом 2 групи 1 категорії, у зв"язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) , передбачена щорічна грошова допомога на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, при цьому розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати становив: у 2003 році –185 грн.; у 2004 році –205 грн., у 2005 році –262 грн.

Відповідно до ст. 48 Закону України N 796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, що є інвалідами 2 групи, виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. При цьому, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зі змісту вимог законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат на 2003-2005 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

На підставі пункту 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсації і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати –абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 року.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Ухвалюючи рішення, суд вірно зазначив про те, що розмір виплат, передбачений Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) визначається не постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року за №836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) і постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. № 562 (562-2005-п) "Про щорічну допомогу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а ст. 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до положень якої позивачу має виплачуватись щорічна допомога на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат.

Таким чином, суд вірно врахував те, що в даному випадку при виникненні колізії підлягають застосуванню норми Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) .

Змінюючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не врахував те, що адміністративний суд може лише визнавати дії суб’єктів владних повноважень незаконними та покласти обов’язок на відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону за відповідний рік, і не є уповноваженим органом проводити розрахунок суми заборгованості.

З огляду на викладене, постанова суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій не відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права, тому вона підлягає скасуванню.

Для вирішення даного спору з урахуванням наведених вище норм матеріального права і висновків суду касаційної інстанції необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення розміру компенсаційних виплат позивачу та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може зробити суд касаційної інстанції, тому зазначену справу слід направити в суд першої інстанції на новий судовий розгляд.

За правилами ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 227, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Артемівської районної у м. Луганську ради задовольнити частково.

Постанову Артемівського районного суду м. Луганська від 17 жовтня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2008 року скасувати.