К-2163/09-С Про зобов’язання нарахувати та виплатити недоплачену щорічну грошову допомогу - 18.11.2009 Прийняття

провівши попередній розгляд справи за позовом за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Шепетівської міської ради на постанову Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 березня 2008 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1., ОСОБА_2, ОСОБА_3., ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Шепетівської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов’язання нарахувати та виплатити недоплачену щорічну грошову допомогу до 5 травня за 2007 рік,

У 2008 році позивачі звернулися в суд із позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Шепетівської міської ради, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Міністерства праці та соціальної політики України про стягнення недоплаченої разової щорічної допомоги учасникам війни та учасникам бойових дій відповідно до ст. ст. 12, 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" зазначивши, що відповідно до вищезазначеної норми, щорічно до 5 травня їм повинна надаватися разова грошова допомога у визначеному розмірі, але виплати проводяться не в повному обсязі.

Постановою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 березня 2008 року позов ОСОБА_1 ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено; позов ОСОБА_2 задоволено частково. Зобов"язано стягнути з Державного бюджету України, розпорядником якого є Міністерство фінансів України та Державне казначейство України на рахунок управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Шепетівської міської ради для виплати позивачам недоплачену разову щорічну допомогу за період 2004-2007 рр.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, Державне казначейство України та Міністерство фінансів України звернулися зі скаргами до суду апеляційної інстанції щодо скасування зазначеного вище рішення.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2008 року апеляційну скаргу Державного казначейства України задоволено, апеляційну скаргу Міністерства фінансів України задоволено частково. Постанову суду першої інстанції скасовано, ухвалено нову постанову, якою задоволено частково позови. Визнано дії управління праці та соціального захисту населення Шепетівської міської ради щодо неповної виплати на користь позивачів недоплачену разову щорічну грошову допомогу до 5-го травня за 2007 рік неправомірними. Зобов’язано управління праці та соціального захисту населення Шепетівської міської ради нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ОСОБА_4 недоплачену разову щорічну грошову допомогу як учасникам бойових дій до 5-го травня за 2007 рік в сумі 1770 грн. 30 коп..; ОСОБА_2, ОСОБА_3 недоплачену разову щорічну грошову допомогу як учасникам війни до 5-го травня за 2007 рік в сумі 1175 грн. 18 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Постанова суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, справа –направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зі справи вбачається, що ОСОБА_2., ОСОБА_3. є учасниками Великої Вітчизняної війни, а ОСОБА_4 та ОСОБА_1 –учасниками бойових дій, що стверджується посвідченнями позивачів від 31 серпня 2006 року за № НОМЕР_1 серія Д -1, від 02 липня 1996 року за № НОМЕР_2 серія В-ІУ, від 16 червня 1996 року за № НОМЕР_3 серія АБ, від 7 квітня 1997 року за № НОМЕР_4 серія АБ, відповідно, і сторонами не оспорюється.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"від 22.10.1993 року № 3551-XI1 із змінами та доповненнями щорічно до 9 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі 3 мінімальних пенсій за віком.

Згідно ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"від 22.10.1993 року 3-3551-XII із змінами та доповненнями щорічно до 5 травня повинна надаватися разова грошова допомога в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком як учаснику бойових дій.

Судом встановлено, що позивачам за період 2004-2007 роки повинні були проведені гарантовані державою виплати, як учасникам війни та як учасникам бойових дій. На виконання своїх зобов’язань держава в 2004-2007 роках виплатила ОСОБА_3 та ОСОБА_2., як учасникам Великої Вітчизняної війни, допомогу в наступних розмірах кожному: у 2005 році –по 50 грн.; у 2006 році –по 50 грн., у 2007 році –по 55 грн.; ОСОБА_1. та ОСОБА_4., як учасникам бойових дій, кожному у 2004 році –по 120 грн., у 2005 році –по 250 грн., у 2006 році –по 250 грн., у 2007 році –по 280 грн., що складає значну різницю від взятих на себе зобов’язань, а за період 2004 року такі і виплати учасникам Великої Вітчизняної війни не проводилися.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходив з того, що вони мають право щорічно до 5 травня отримувати грошову допомогу відповідно до вимог ст. 12, 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Рішеннями Конституційного Суду України від 01.12.2004 року та від 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) положення ст. 29 Закону України Про Державний бюджет на відповідні роки, якими обмежувався розмір щорічної разової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Розмір отриманої позивачами у 2004, 2007 рр. разової грошової допомоги до 5 травня не відповідає вимогам зазначеного Закону.

Згідно ст. 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через установи банків.

На протязі 1995-2006 років до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , а також і до ст.12 цього Закону, неодноразово вносилися зміни. Так, дія ч.5 статті 12 зазначеного закону неодноразово призупинялась Законами України "Про Державний бюджет України"на 2002-2006 роки. У зв"язку із зупиненням дії цієї статті, Законами України "Про Державний бюджет України"встановлювались певні розміри щорічної разової допомоги на відповідні роки.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, правильно зазначив про те, що рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року не визнано неконституційною ст. 80 Закону України "Про державний бюджет на 2004 рік", тим самим підтвердивши конституційне право Верховної ради України, приймаючи Закони про Державний бюджет в цілях збалансованості бюджету призупиняти дію деяких законів як в цілому, так і окремих його положень на поточний бюджетний рік.

Посилання відповідачів на ст. 44 Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік", ст. 34 Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік", ст. 30 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік", ст.29 "Про державний бюджет України на 2007 рік", якими встановлена виплата разової грошової допомоги у визначених сумах, які є значно меншими встановлених Законом, підставними.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"із змінами та доповненнями, права та пільги ветеранів війни, членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади і органів місцевого с самоврядування, які обмежують права і пільги учасників війни, передбачені Законом, є недійсними.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги за 2007 рік, суд апеляційної інстанції вірно встановив, що виплата щорічної грошової допомоги, як і її розмір, який підлягав виплаті позивачам, було встановлено не ч.5 ст. 12 Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а Законами України "Про державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) і дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач здійснюючи виплати щорічної разової грошової допомоги у відповідності до розмірів, встановлених Законами України "Про державний бюджет України"діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачено, діючими на час здійснення виплат Законами України.

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У постанові від 09 грудня 2008 року, суд апеляційної інстанції не врахував те, що адміністративний суд може лише визнавати дії суб’єктів владних повноважень незаконними та покласти обов’язок на відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону за відповідний рік, і не є уповноваженим органом проводити розрахунок суми заборгованості.

З огляду на викладене, постанова суду першої та постанова суду апеляційної інстанцій не відповідають обставинам справи наданим доказам та нормам процесуального права, тому вона підлягає скасуванню.

Для вирішення даного спору з урахуванням наведених вище норм матеріального права і висновків суду касаційної інстанції необхідно встановлювати нові обставини щодо правильності визначення розміру компенсаційних виплат позивачам та давати їм належну правову оцінку, що відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не може зробити суд касаційної інстанції, тому зазначену справу слід направити в суд першої інстанції на новий судовий розгляд.

За правилами ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.