Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної ради м. Сімферополя про стягнення недоплаченої щорічної грошової допомоги, яка переглядається за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Київської районної ради м. Сімферополя на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2008 року

У жовтні 2007 року ОСОБА_6 звернувся з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної ради м. Сімферополя (УПСЗН) про визнання дій незаконними та стягнення одноразової допомоги.

Зазначав, що йому, як інваліду ІІ групи, згідно із статтею 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі –Закон №3551) щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Посилаючись на те, що у 2007 році виплати проведені у розмірі, що не співвідноситься із розміром мінімальної пенсії за віком, просив стягнути з відповідача 2888 грн. заборгованих виплат.

Постановою Київського районного суду м. Сімферополя від 03 квітня 2008 року позов задоволено частково. Зобов’язано УПСЗН зробити розрахунок та виплатити ОСОБА_6 недоплачену разову грошову допомогу до 5 травня за 2007 рік відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Стягнуто з місцевого бюджету Київського району м. Сімферополя на користь ОСОБА_6 3,40 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Новою постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Стягнуто з УПСЗН на користь позивача недоплачену разову грошову допомогу за 2007 рік у розмірі 2920,48 грн. Стягнуто з місцевого бюджету Київського району м. Сімферополя на користь ОСОБА_6 3,40 грн.

У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_6 є інвалідом ІІ групи.

Також встановлено, що позивачу до 5 травня виплачувалась грошова допомога у 2007 році –360 грн.

Задовольнивши позовні вимоги за 2007 рік суд апеляційної інстанції виходив з того, що виплата допомоги передбачена Законом №3551 у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком і не може пов’язуватись з наявністю чи відсутністю коштів, оскільки при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (v0a6p710-07) положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет 2007 рік", якою встановлено виплату щорічної разової допомоги у розмірі 360 грн., визнано неконституційними.

Таким чином, апеляційний суд прийшов до висновку про необхідність виплати допомоги за 2007 рік передбаченої Законом №3551 (3551-12) у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

З таким висновком колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодитися не може.

Так, правовий статус ветеранів війни, у тому числі питання щодо надання їм пільг, визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни (частина друга статті 4 Закону №3551).

За змістом статті 13 Закону №3551, щорічно до 5 травня інвалідам ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Статтею 17-1 Закону передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Відповідно до вимог статті 17 вказаного Закону фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Так, Статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"виплату установлено в розмірі 360 гривень, при цьому пунктом 13 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги зупинено на 2007 рік.

У розмірі, визначеному законом, виплати позивачу здійснені Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) №6-р/2007 положення пункту 13 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"визнані неконституційними.

Таким чином, апеляційним судом правильно встановлено, що на період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти ( Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) ), які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам ІІ групи.

Згідно із статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року №4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Таким чином дії відповідача з виплат щорічної грошової допомоги у розмірах встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) не можна визнати неправомірними, оскільки до визнання неконституційними норми вказаного закону мали пріоритет над нормами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судове рішення апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суд апеляційної інстанцій порушив норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київської районної ради м. Сімферополя задовольнити.

Постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2008 року скасувати.

Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –239 КАС України (2747-15) .