Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради про визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити дії та стягнення коштів, яка переглядається за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 19 червня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2008 року

У квітні 2008 року ОСОБА_6 звернувся з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради (УПСЗН) про визнання дій незаконними та стягнення одноразової допомоги.

Зазначав, що йому, як учаснику бойових дій, згідно із статтею 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"(далі –Закон №3551) щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу у розмірі пяти мінімальних пенсій за віком.

Посилаючись на те, що у 2007 році виплати проведені у розмірі, що не співвідноситься із розміром мінімальної пенсії за віком, просив стягнути з відповідача 1770,30 грн. заборгованих виплат та компенсувати втрату частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 212,44 грн.

Постановою Зарічного районного суду м. Суми від 19 червня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2008 року, позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії УПСЗН при обмежені виплати разової грошової допомоги та стягнено на користь ОСОБА_6 1750 грн. як учаснику бойових дій за 2007 рік. В іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_6 є учасником бойових дій.

Також встановлено, що позивачу до 5 травня виплачувалась грошова допомога у 2007 році –280 грн.

Задовольнивши позовні вимоги за 2007 рік суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходив з того, що виплата допомоги передбачена Законом №3551 (3551-12) у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком і не може пов’язуватись з наявністю чи відсутністю коштів, оскільки при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 (v0a6p710-07) положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет 2007 рік", якою встановлено виплату щорічної разової допомоги у розмірі 280 грн., визнано неконституційними.

Таким чином, суди прийшли до висновку про необхідність виплати допомоги за 2007 рік передбаченої Законом №3551 у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.

З таким висновком колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодитися не може.

Так, правовий статус ветеранів війни, у тому числі питання щодо надання їм пільг, визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни (частина друга статті 4 Закону №3551).

За змістом статті 12 Закону №3551, щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі пяти мінімальних пенсій за віком.

Статтею 17-1 Закону передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Відповідно до вимог статті 17 вказаного Закону фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Так, Статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"виплату установлено в розмірі 280 гривень, при цьому пунктом 13 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги зупинено на 2007 рік.

У розмірі, визначеному законом, виплати позивачу здійснені Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року (v0a6p710-07) №6-р/2007 положення пункту 13 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"визнані неконституційними.

Таким чином, судами правильно встановлено, що на період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти ( Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) ), які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.

Згідно із статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року №4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Таким чином дії відповідача з виплат щорічної грошової допомоги у розмірах встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) не можна визнати неправомірними, оскільки до визнання неконституційними норми вказаного закону мали пріоритет над нормами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради задовольнити частково.

Постанову Зарічного районного суду м. Суми від 19 червня 2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2008 року в частині задоволення вимог скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в позові.

В решті зазначені судові рішення залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –239 КАС України (2747-15) .