К-14773/08 Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень - 17.11.2009 Прийняття

Державним авіапідприємством "Львівські авіалінії" подано позов про визнання нечинними повністю податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Львові від 20.10.2005р. № 1012320/0/17275, від 10.01.2006р. № 1012320/1/373, від 24.03.2006р. № 1012320/2/5424 та від 08.06.2006р. № 1012320/3/9675 про визначення суми податкового зобов’язання за платежем –відрахування частини прибутку в розмірі 527 550 грн., в т. ч. 351 700 грн. основного платежу та 175 850 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду Львівської області від 02.10.2007р. у справі № 13/246-А в адміністративному позові відмовлено повністю.

В обґрунтування такого висновку суд першої інстанції зазначив, що відповідачем правомірно нараховано відрахування частини прибутку позивача в розмірі 15% на суму збільшення чистого прибутку підприємства.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2008р. (справа № 22а-4994/08) постанову від 02.10.2007р. по даній справі скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 20.10.2005р. № 1012320/0/17275, від 10.01.2006р. № 1012320/1/373, від 24.03.2006р. № 1012320/2/5424 та від 08.06.2006р. № 1012320/3/9675.

Постанова мотивована тим, що актом перевірки не встановлено заниження (завищення) скоригованих валових витрат і податку на прибуток; акт перевірки складений з порушення закону, а тому не може бути підставою для визначення зобов’язання; обов’язок щодо сплати частини прибутку (доходу) до бюджету не є податковим зобов’язанням, а тому штрафні санкції, передбачені пп. 17.1.3. п. 17.1. ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", в даному випадку застосовані бути не можуть; у зв’язку із законодавчим не визначенням форми здійснення податковими органами контролю за сплатою частини прибутку (доходу) наявні підстави для визнання податкових повідомлень-рішень протиправними в повному обсязі.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить його скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції посилаючись на порушення норм матеріального права, зокрема: ст. 72 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", п. 7.8. ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", положення Постанови Кабінету Міністрів України від 30.03.2004р. № 405 (405-2004-п) , обґрунтовуючи скаргу викладеними в постанові суду першої інстанції висновками.

Присутній в судовому засіданні представник позивача проти вимог касаційної скарги заперечив з підстав, викладених в постанові суду апеляційної інстанції.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставами для прийняття відповідачем оспорюваних податкових повідомлень-рішень стали: акт від 07.10.2005р. № 98/23-2/01130644 про результати планової документальної перевірки з питань дотримання податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2003р. по 31.03.2005р. в якому зазначено, зокрема, про заниження позивачем відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році на суму 351 700 грн., при цьому перевіркою правильності визначення скоригованих валового доходу та валових витрат не встановлено їх заниження (завищення); рішення про результати розгляду первинної та повторних скарг.

Додатково судами встановлено, що в грудні 2004 року головним бухгалтером позивача самостійно проведено виправлення в бухгалтерському обліку підприємства шляхом зменшення розміру валових витрат, внаслідок чого чистий прибуток позивача збільшився, у зв’язку з чим податкова інспекція нарахувала з цього прибутку частину прибутку (доходу), яка повинна бути сплачена до бюджету, у вказаному в оспорюваних податкових повідомленнях-рішеннях розмірі.

Статтею 72 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" установлено, що господарські організації, зокрема акціонерні, холдингові, лізингові компанії та інші суб’єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності 2003 року та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частину чистого прибутку відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах. Норматив і порядок відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно абз. 1 –3 Порядку і нормативу відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) господарськими організаціями за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2004р. № 405 (405-2004-п) , відрахування частини прибутку (доходу) провадяться: державними, у тому числі казенними, підприємствами та їх об’єднаннями у розмірі 15 відсотків чистого прибутку (доходу), розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку; господарськими товариствами та іншими суб’єктами господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), - 15 відсотків чистого прибутку, розрахованого згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, відповідно до розміру цих часток (акцій, паїв).

Разом з тим, слід зазначити, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) не визначив статус частину прибутку (доходу) господарськими організаціями за результатами фінансово-господарської діяльності за відповідний рік як платежу, що сплачується відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , згідно преамбули якого цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Вичерпний перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів) встановлений в статтях 14 і 15 Закону України "Про систему оподаткування", в який частина прибутку (доходу) господарськими організаціями за результатами фінансово-господарської діяльності як податок чи збір (обов’язковий платіж) не включена.

З аналізу зазначених норм слідує, що обов’язок сплати частини прибутку (доходу) господарськими організаціями за результатами фінансово-господарської діяльності до бюджету не є податковим зобов’язанням, а тому органи державної податкової служби не вправі визначати такий платіж податковим зобов’язанням та застосовувати передбачені пп. 17.1.3. п. 17.1. ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" штрафні санкції за несплату чи сплату не в повному обсязі частини прибутку.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів; відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

З урахуванням того, що головним бухгалтером позивача самостійно без визначених на це повноважень проведено виправлення бухгалтерського обліку, а також за встановленим судом апеляційної інстанції фактом наявності розбіжностей в акті перевірки стосовно визначення обсягу скоригованих валового доходу та валових витрат, податкові повідомлення-рішення правомірно визнані протиправними та скасовані повністю, оскільки в даному випадку суд не може підміняти орган державної податкової служби щодо визначення розміру частину прибутку (доходу), що сплачується до бюджету за результатами фінансово-господарської діяльності.

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позову повністю є вірним, а вимоги відповідача –необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.