Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Рибченко А.О., Федорова М.О.,

при секретарі судового засідання Титенко М.П.,

за участю представників позивача Реути Н. В., відповідача Литвиненко З. І.,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Господарського суду Полтавської області від 26.10.2006 та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.03.2007 по справі № 3/225

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Кременчукнафтопродуктсервіс"

до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

Відкрите акціонерне товариство "Кременчукнафтопродуктсервіс" (далі – Товариство, позивач) звернулось до суду із позовною заявою, в якій просить визнати нечинним податкове повідомлення – рішення Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі – ОДПІ, відповідач) від 20.07.2006 № 0001562301/0/1804, яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 18 780,00 грн., в тому числі штрафні (фінансові) санкції - 6 260,00 грн.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 26.10.2006 по справі № 3/225, залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.03.2007, позовні вимоги задоволено.

В основу вказаних судових рішень покладено висновок про недоведеність органом податкової служби правомірності прийнятого спірного податкового повідомлення –рішення.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач (ОДПІ) подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, та у задоволенні позовних вимог відмовити.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість, а судові рішення залишити без змін.

Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, наведені у скарзі доводи та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав .

Відповідно до ч. 1 та. ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при проведенні перевірки податковим органом було встановлено допущене позивачем порушення, яке полягало у віднесенні до валових витрат сум на оплату послуг реєстратора по веденню реєстрів власників іменних цінних паперів, а також витрат на оплату послуг по організації публікації інформації щодо випуску цінних паперів згідно договору, отриманих позивачем від контрагента (ПП Кущова С.В.), які не належать до складу валових витрат, оскільки не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, а Акт виконаних робіт (послуг) оформлено з порушенням вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

На підставі Акту перевірки податковим органом було ухвалено оскаржуване податкове повідомлення –рішення.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу –сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Аналізуючи наведені вище норми та переконавшись в організаційно –правовій формі позивача, яка законодавчо регулюється Законом України "Про господарські товариства" (1576-12) , суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, з яким погоджується колегія Вищого адміністративного суду України, що витрати на оплату послуг реєстратора по підготовці та проведенню загальних зборів акціонерів правомірно віднесено позивачем до складу валових витрат.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано Закон і при вирішені справи в частині твердження скаржника про те, що саме Акт виконаних робіт по організації публікації інформації щодо випуску цінних паперів згідно договору про надання послуг від 01.12.2004 оформлено з порушенням вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, в ньому не розкрито змісту вчинених господарських операцій.

Згідно з положеннями пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь –які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та його контрагентом було укладено Договір про надання послуг, виконання якого підтверджено копіями акту виконаних робіт від 01.12.2004 та розшифровкою змісту наданих за даним договором послуг.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що чинним законодавством не встановлено уніфікованої форми щодо оформлення акту наданих послуг та послуги не можуть мати будь-яких інших вимірів, ніж грошовий еквівалент, суди дійшли вірного висновку, що Акт від 01.12.2004 містить всі необхідні реквізити, обов’язковість яких встановлена п.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягає, як такі, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення .

Постанову Господарського суду Полтавської області від 26.10.2006 та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 05.03.2007 по справі № 3/225 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.