Вищий адміністративний суд України у складі:

секретар судового засідання Парадюк А. І.,

за відсутності сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Верхньодніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Верхньодніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про зобов'язання вчинити певні дії,

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач зазначив, що йому, як інваліду війни 3 групи, відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"щорічно до 5 травня належить виплачувати разову грошову допомогу. Посилаючись на те, що такі виплати у 2000-2007 роках проводилися не в повному обсязі, позивач просив визнати незаконною відмову відповідача у виплаті йому цих коштів та зобов’язати відповідача виплатити недоплачені кошти.

Постановою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2007 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2008 року скасовано постанову Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2007 року та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: зобов’язано відповідача виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу за 2007 рік у розмірі 2 570 грн 42 коп.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав касаційну скаргу на них. Посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить спірне рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Судами встановлено, що позивач є інвалідом війни 3 групи.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"щорічно до 5 травня інвалідам війни 3 групи виплачується разова грошова допомога у розмірах 7 мінімальних пенсій за віком.

Виплата вказаної допомоги проводилась позивачу у 2007 році в розмірі, встановленому Законами України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) .

Частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню за 2007 рік.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком.

Судом правильно встановлено, що на період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти ( Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та Закони України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) ), які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни 3 групи.

Отже для вирішення цього спору необхідно визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню.

Згідно з ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше. Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) був прийнятий пізніше, а тому його норми мають пріоритет над нормами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) були визнані неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , яким встановлено виплату щорічної разової допомоги у розмірі меншому, ніж він передбачений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.

На момент виникнення спірних відносин, а саме на дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення відповідних коштів: в квітні 2007 року, - положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) були діючими.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порушень ст. 19 Конституції України в діях відповідача на час проведення виплат не вбачається.

Таким чином рішення суду апеляційної інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог є неправильним.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Верхньодніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2008 року скасувати та залишити в силі постанову Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 18 березня 2007 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –239 КАС України (2747-15) .