Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Рибченко А.О., Федорова М.О.,

при секретарі судового засідання Титенко М.П.,

представники сторін в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце повідомлені належним чином, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2007 по справі № 5/568-19/95А

за позовом Дочірнього підприємства "Завод факсимільно-телеграфної апаратури" Відкрите акціонерне товариство "Львівський завод телеграфної апаратури"

до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

У березні 2005 року Дочірнє підприємство "Завод факсимільно-телеграфної апаратури" Відкрите акціонерне товариство "Львівський завод телеграфної апаратури" (далі –Підприємство, позивач) звернулось до суду з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень –рішень Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (далі –ДПІ, відповідач) від 14.02.2005 № 2499/10/23-2, № 2500/10/23-2, № 2501/10/23-2, якими позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 53 912,00 грн., податкового зобов’язання з податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій –11 360,00 грн. та виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 10 555,00 грн.

Господарський суд Львівської області постановою від 05.12.2006 позовні вимоги задовольнив частково: оспорюване податкове повідомлення-рішення від 14.02.2005 № 2501/10/23-2 визнано недійсним та скасовано повністю, податкове повідомлення-рішення від 14.02.2005 № 2499/10/23-2 визнано недійсним та скасовано у частині визначення суми податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 53 330,75 грн., податкове повідомлення-рішення від 14.02.2005 № 2501/10/23-2 визнано недійсним та скасовано у частині визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 11 243,75 грн. Рішення мотивовано тим, що матеріалами справи, поясненнями сторін та висновками судової експертизи не підтверджено висновки акту перевірки, проведеної відповідачем, відносно завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 10 555,00 грн., заниження позивачем валових доходів та збільшення валових витрат, завищення суми податкового кредиту по податку на додану вартість, а тому донарахування органом податкової служби позивачу податкових зобов’язань по податку на прибуток, податку на додану вартість визнано необґрунтованим та неправомірним за виключенням вартості суми по операції щодо річного супроводу програмного продукту "Р5Т Брокер".

Львівський апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції, але з огляду на те, що частина висновків суду першої інстанції була викладена лише в мотивувальній частині, судове рішення першої інстанції було змінено в резолютивній частині, про що судом апеляційної інстанції було винесено постанову від 16.05.2007.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач (ДПІ) подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, та у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість, а судові рішення залишити без змін.

Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, наведені у скарзі доводи та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав .

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової комплексної документальної перевірки Підприємства за період з 01.10.2002 по 01.07.2004, податковим органом було складено Акт від 14.02.2005, в якому зазначено про допущене порушення позивачем пп. 4.1.6 п. 4 ст. 4, пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ), пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ).

Фактичною підставою для нарахування позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток слугував висновок ДПІ, викладений у акті перевірки, що в порушення вимог п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР у Підприємства згідно даних бухгалтерського обліку відсутній факт передачі готової продукції контрагенту, факт оплати за послуги зі збуту такої продукції, а також відсутні документи, які містять перелік готової продукції переданої для збуту. Також в порушення даної норми Закону № 334/94-ВР (334/94-ВР) позивачем до валових витрат віднесено вартість послуг (проведення семінару), які не підтверджені відповідними доказами щодо використання таких послуг у власній господарській діяльності. Крім того, в порушення вимог пп. 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат віднесено суму витрат на відрядження без наявності підтверджуючих документів щодо такого відрядження.

В акті перевірки також зазначено, що за відсутності відповідних документів Підприємством безпідставно віднесено до складу валових витрат вартість послуг та товарів, отриманих за результатами господарських операцій, в наслідок чого позивач втратив право на податковий кредит. Відповідно сформоване перевищення податкового кредиту над сумами податкових зобов’язань за облікові періоди: березень, липень 2003 року у розмірі 10 555,00 грн. є безпідставним.

На підставі Акту перевірки податковим органом було ухвалено оскаржувані податкові повідомлення –рішення.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Так, згідно пп. 7.2.6 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР валовими витратами виробництва та обігу визнано суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Судами попередніх інстанцій встановлена наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Закону № 334/94-ВР (334/94-ВР) , Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) необхідні для формування валових витрат, віднесення певних сум до податкового кредиту за виключенням вартості послуг за річний супровід програмного продукту "Р5Т Брокер".

Судами правильно застосовано закон і при вирішенні справи в частині твердження органу податкової служби про заниження скоригованого валового доходу, оскільки договір оренди, укладений між позивачем (орендодавцем) та його контрагентом (орендарем) 02.01.2002 строком на 5 років, було припинено достроково, що підтверджується листом Підприємства (вих. №67а) про припинення договору оренди з 3 кварталу 2002 року.

Відповідно до ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які підтверджували факт здійснення Підприємством господарської діяльності з надання послуг оренди у 2-4 кварталах 2003 року.

Обставини справи, встановлені судами, підтверджено дослідженим судом першої та апеляційної інстанцій висновком судово-бухгалтерської експертизи від 31.05.2006 № 3586 Львівського науково –дослідного інституту судових експертиз, яким встановлено, що за результатами дослідження поданих документів обґрунтованість висновків податкової перевірки документально не підтверджуються. Підстав не довіряти висновкам даної експертизи немає.

З огляду на те, що висновок суду першої інстанції було зроблено правильно, але дані висновки суду було викладено лише у мотивувальній частині рішення, останнє було змінено в частині судом апеляційної інстанції шляхом доповнення нового пункту: " Відмовити в позові щодо визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 14.02.2005 № 2499/10/23-2 в частині нарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток на суму 581,25 грн. та від 14.02.2005 № 2500/10/23-2 в частині нарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 116,25 грн. ", в іншій частині –залишено без змін.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалене по справі судове рішення апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судове рішення апеляційної інстанцій скасуванню не підлягає, як таке, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова залишити без задоволення .

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2007 по справі № 5/568-19/95А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.