Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Рибченко А.О., Федорова М.О.,

при секретарі судового засідання Титенко М.П.,

за участю представників позивача Кличко В.С., представники відповідача в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце повідомлені належним чином, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанова Господарського суду Харківської області від 14.02.2007 та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2007 по справі № АС-42/752-06

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговельний будинок "Катран"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговельний будинок "Катран" (далі – Товариство, позивач) звернулось до суду із позовною заявою, в якій просить скасувати податкові повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі – ДПІ, відповідач) від 08.12.2006 № 0000912303/0, № 0000902303/0, № 0002731702/0, якими позивачу визначено податкові зобов’язання, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, з податку на прибуток у розмірі 5 764,50 грн., з податку на додану вартість –61 132,50 грн., з податку з доходів фізичних осіб –2 415,27 грн.

Господарський суд Харківської області постановою від 14.02.2007, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2007 по справі № АС-42/752-06, позов задовольнив частково: визнав недійсними податкові повідомлення – рішення повністю щодо визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, податкове повідомлення – рішення щодо визначення податкового зобов’язання, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, з податку з доходів фізичних осіб в частині у розмірі 2 262,00 грн.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач, ДПІ, подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, та у задоволенні позовних вимог відмовити.

У поданих запереченнях на скаргу позивач підтримує судові рішення, а касаційну скаргу вважає необґрунтованою.

Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, наведені у скарзі доводи та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав .

Відповідно до ч. 1 та. ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами виїзної планової перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 30.06.2006 податковим органом було складено Акт від 27.11.2006, в якому зазначено про допущене порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 з урахуванням пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1, п. 5.9 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства" у редакції, чинній на момент спірних правовідносин (далі – Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ), п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.6 п 7.2, пп. 7.4.1п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97ВР "Про податок на додану вартість" у редакції, чинній на момент спірних правовідносин (далі –Закон №168/97ВР), п. 1.8 ст. 1, пп. 6.3.3 п. 6.3 ст. 6 Закону України від 22.05.2003 № 889-ІУ "Про податок з прибутків фізичних осіб" у редакції, чинній на момент спірних правовідносин (далі – Закон № 889-ІУ (889-15) ).

Фактичною підставою для нарахування позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток слугував висновок ДПІ, викладений у акті перевірки, що в порушення вимог пп. 7.4.1, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 з урахуванням пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР Товариство реалізувало товар за ціною, нижчою ніж звичайна ціна, яка на момент продажу склалася на ринку. Крім того, за даними бухгалтерського обліку станом на 01.01.2006 Товариство має залишки готової продукції, термін придатності якої сплинув, але позивач дані товари не списав, відповідно не відобразивши в гр. 4 "Запаси, використані не в господарській діяльності" таблиці 1 Додатку К 1/1 до декларації з податку на прибуток підприємства, чим в порушення вимог п. 5.9 ст. 5 Закону № 334/94-ВР Товариством було завищено валові витрати у розмірі 990,00 грн. Щодо податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб податковим органом в Акті зазначено, що Товариство при виплаті доходів за придбані товари у фізичної особи - підприємця не утримував податок з доходів фізичних осіб, в результаті чого податковим органом донараховано податок з доходів фізичних осіб в розмірі 754,00 грн.

На підставі Акту перевірки податковим органом було ухвалено оскаржувані податкові повідомлення –рішення.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними податкові повідомлення – рішення, якими позивачу визначено податкові зобов’язання, з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій, з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що рівень цін, за якими здійснювався продаж продукції (м’ясо) кінцевому споживачу у повному обсязі відповідає вимогам діючого законодавства, таким, що встановлюється підприємством, виходячи з принципів підприємницької діяльності, та дії податкового органу щодо донарахування податку на додану вартість є неправомірними.

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону).

Як установлено судами попередніх інстанцій орган податкової служби не звертався до позивача із запитом щодо обґрунтування рівня договірних цін на продукцію.

Із системного аналізу чинного податкового законодавства та визначення господарської діяльності, наведеного у п. 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР вбачається, що особа, яка здійснює діяльність, направлену на отримання доходу (зокрема, придбання товару з метою його наступного продажу), має сплачувати відповідні податки.

Судами установлено, що Товариство купувало м'ясо за цінами нижчими ціни реалізації кінцевому споживачу, що давало змогу отримати доход.

Стосовно встановлення відповідачем порушення п. 5.9 ст. 5 Закону № 334/94-ВР суди дійшли висновку, з яким погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, що відповідачем при довільному тлумаченні Закону України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції" (1393-14) помилково зроблено висновок щодо завищення позивачем валових витрат у розмірі 990,00 грн., оскільки даний Закон не містить заборони щодо подальшого використання вилученої з обігу продукції, тобто продукції, яка не підлягає реалізації, її переробку, зберігання на такої продукції на підприємстві, а також вимоги щодо списання вилученої з обігу продукції за даними податкового обліку.

Аналізуючи пп. 7.4.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) відповідно до якого право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду, суди дійшли вірного висновку, що ДПІ неправомірно донараховано податок на додану вартість у розмірі 198,0 грн. (990,00 грн.*20 %=198,0 грн.).

Як визначено пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач, отримавши податкову накладну від 29.11.2004 у лютому 2005 року від продавця товару (цукру), що підтверджено супровідним листом останнього про направлення податкової накладної, сплатив суму за поставлений товар (цукор) на протязі періоду лютий –квітень 2005 року, зокрема суму ПДВ, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність віднесення Товариством до податкового кредиту лютого 2005 року зазначеної суми ПДВ – правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Судами правильно застосовано закон при і при вирішенні справи в частині твердження відповідача щодо утримання податку з доходів фізичних осіб при виплаті грошових коштів за отриманий товар (відра) суб’єкту підприємницької діяльності –фізичній особі Гунько Д.В. на підставі усної угоди, оскільки правовідносини між суб’єктом підприємницької діяльності –фізичною особою Гунько Д.В. (продавця) та Товариством (покупця) мають господарський характер, таким чином підстави для застосування п. 1.8 Закону № 889-ІУ (889-15) ДПІ відсутні.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягає, як такі, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення .

Постанову Господарського суду Харківської області від 14.02.2007 та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2007 по справі № АС-42/752-06 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.