Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

Головуючого судді : Гордійчук М.П.

суддів : Васильченко Н.В., Кравченко О.О., Леонтович К.Г., Розваляєвої Т.С.,

секретар: Лук’яненко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України на постанову господарського суду м. Севастополя від 15 травня 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2008 року у справі за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності Цибулькіна Василя Федоровича до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України про визнання дій такими, що порушують права позивача та визнання постанови про застосування фінансових санкцій нечинною, –

У вересні 2007 року Суб'єкт підприємницької діяльності Цибулькін Василь Федорович (надалі –СПД Цибулькін В.Ф.) звернувся до господарського суду м. Севастополя з адміністративним позовом та просив визнати протиправними дії Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України (надалі –Інспекція), що порушують його права та постанову про застосування фінансових санкцій нечинною.

Постановою господарського суду м. Севастополя від 15 травня 2007 року адміністративний позов СПД Цибулькіна В.Ф. задоволено частково.

Визнано дії Інспекції про застосування фінансових санкцій в розмірі 1700 грн. такими, що порушують права позивача та постанову про накладання фінансових санкцій в розмірі 1700 грн. нечинною.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2008 року апеляційну скаргу Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України залишено без задоволення, а постанову господарського суду м. Севастополя від 15 травня 2007 року –без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у справі Головна державна інспекція на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України просить скасувати ці рішення та винести нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що 17 квітня 2007 року Територіальним управлінням Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в місті Севастополі була здійснена перевірка належного позивачу автомобілю марки Mersedes-Benz, державний номер СН 5010 АВ, яким керував водій Заритовський В.В. з метою додержання ним вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів автомобільним транспортом та встановлено порушення вимог статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт". Перевіркою встановлено, що у водія була відсутня схема маршруту на транспортному засобі.

За результатами перевірки був складений акт № 034746 від 17.04.2007 року про вчинене правопорушення

На підставі зазначеного акту була прийнята постанова № 027340 від 15.05.2007 року, якою до СПД Цибулькіна В.Ф. застосовано фінансові санкції в сумі 1700 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суди обох інстанцій вірно послалися на відсутність у відповідача доказів повідомлення СПД Цибулькіна В.Ф. про розгляд справи 15.05.2007 року і що це є порушенням його права на сповіщення про дату розгляду матеріалів про порушення, що позбавило його можливості захистити свої інтереси.

Вказані обставини дають можливість зробити висновок про порушення з боку відповідача порядку притягнення позивача до відповідальності при винесенні спірної постанови.

Таким чином, позивач був позбавлений можливості надати докази того, що у нього оформлені належним чином необхідні документи, а саме: схема маршруту.

Судами попередніх інстанцій правомірно зазначено, що процедура здійснення державного контролю за додержанням суб’єктами господарювання, які проводять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм щодо організації перевезень пасажирів та вантажів регулюється Законом України "Про автомобільний транспорт" (2344-14) та Порядком здійснення контролю на автомобільному транспорті (1567-2006-п) , у якому визначено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Так ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт"встановлено, що водій автобуса при перевірці має пред'являти схему маршруту.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухваленці з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом апеляційної інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 –229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв'язку України залишити без задоволення, постанову господарського суду м. Севастополя від 15 травня 2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 19 лютого 2008 року залишити без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає, крім як у випадках, передбачених ст. ст. 237 –239 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .