Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Брайка А.І., Голубєвої Г.К., Рибченко А.О., Федорова М.О.,

при секретарі судового засідання Титенко М.П.,

за участю представників позивача Вітко О.Ю., представники відповідача в судове засідання не з’явились, про дату, час та місце повідомлені належним чином, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 26.01.2007 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2007 по справі № 49/201-А

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Петровський завод СМіК"

до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

Відкрите акціонерне товариство "Петровський завод СМіК"(далі – Товариство, позивач) звернулося до суду із позовною заявою про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва (далі –ДПІ, відповідач) від 19.05.2006 № 0000052400, № 0000012400, якими на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"за затримку граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з земельного податку позивачу визначено зобов'язання сплатити штраф в розмірі 50 % у сумі 97 646,85 грн. та 41 934,96 грн.

Постановою Господарського суду м. Києва від 26.01.2007, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2007 по справі №49/201-А, позовні вимоги в частині визнання недійсними оскаржуваних податкових повідомлень-рішень задоволено, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено. При цьому рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог мотивовані тим, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України органом податкової служби на відміну від платника податків, який повністю довів обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, не надано безперечних доказів на підтвердження правомірності прийняття оскаржуваних рішень.

Не погоджуючись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій поставлено питання скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити у задоволенні позовних вимоги.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість, а судові рішення залишити без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами встановлено, що за результатами камеральної перевірки Товариства з питань дотримання своєчасності сплати податкових зобов’язань за період з 31.08.2001 по 04.05.2006 податковим органом було складено Акт б/н, в якому зазначено про допущене порушення позивачем п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"(далі - Закон № 2181-ІІІ (2181-14) ) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Фактичною підставою для застосування позивачу 50 % штрафних санкцій слугував висновок ДПІ, викладений у Акті перевірки, що позивачем порушено строки сплати узгодженого податкового зобов’язання з земельного податку у розмірі 195 293,70 грн. на 313 календарних днів та у розмірі 83 869,92 грн. на 269 календарних днів.

На підставі Акту перевірки податковим органом було ухвалено оскаржувані податкові повідомлення –рішення.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, спірні податкові повідомлення –рішення ухвалені відповідачем 19.05.2006 відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ за порушення термінів спати узгодженого податкового зобов’язання зі сплати земельного податку за період з 31.08.2001 по 03.03.2003.

Вирішуючи спір у цій справі суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення, - є Закон України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Пунктом 1.2 ст. 1 Закону № 2181-ІІІ встановлено, що податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання зазначену у поданій ним податковій декларації протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ.

Згідно пп. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ - у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у розмірах передбачених цією статтею названого Закону відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1 - 17.1.6 цього пункту, чи ні.

Відповідно до п. 1.5 ст. 1 цього Закону - штрафна санкція (штраф) —плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов’язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених ст. 17 Закону № 2181-ІІІ, згідно з п. 17.3 ст. 17 названого Закону, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Згідно з пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"за винятком випадків, визначених пп. 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов’язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Аналізуючи фактичні обставини справи та зазначені вище норми, суд касаційної інстанції погоджується із обґрунтованими висновками судових рішень попередніх інстанцій про безпідставність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у вигляді штрафу, оскільки спірні податкові повідомлення –рішення ухвалені відповідачем 19.05.2006, саме ця дата є датою визначення позивачу податкових зобов’язань за несвоєчасну сплату податку на землю за період з 31.08.2001 по 03.03.2003, тобто податкові зобов’язання визначені позивачу з порушенням строків давності застосування штрафних санкцій визначених Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законним і обґрунтованим, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційні скарги Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції у Харківській області та Прокуратури Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2009 по справі №2а-38740/09/2070 залишити без задоволення .

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2009 по справі №2а-38740/09/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.