К-29353/06 Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень щодо накладення штрафних санкцій за несплату податків у зв’язку з банкрутством товариства - 12.11.2009 Прийняття

Постановою господарського суду Харківської області від 15.05.2006, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.08.2006, позов задоволено частково; визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 18.10.2005 № 0000702310/0 та № 0000072310/2, а також податкові повідомлення-рішення від 18.10.2005 № 0000682310/0 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 10767,65 грн., № 0000732310/0 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 642,17 грн. та № 0000722310/0 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 650 грн.; в решті позовних вимог відмовлено. Ухвалені у справі рішення попередніх інстанцій мотивовано тим, що: Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати" (2103-15) було усунуто усі законодавчі обмеження щодо виплати підприємствами заробітної плати працівникам, у зв’язку з чим застосування до позивача штрафних санкцій за порушення порядку витрачання готівкових коштів під час виплати заробітної плати є неправомірним;

введення мораторію на задоволення вимог кредиторів позивача внаслідок порушення провадження у справі про банкрутство останнього виключає можливість застосування до ВАТ "Зміївське АТП 16343" фінансових санкцій з податку на прибуток та податку на додану вартість;

позивачем не доведено помилковості визначення податковим органом податкового зобов’язання з податку на прибуток внаслідок невірного відображення суми амортизаційних відрахувань.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить частково скасувати ухвалені у цій справі судові акти та повністю відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів дійсним обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає, що на момент проведення перевірки та застосування до позивача штрафних санкцій дія мораторію закінчилась внаслідок припинення провадження у справі про банкрутство ВАТ "Зміївське АТП 16343". До того ж, за посиланням ДПІ, дія мораторія поширюється на зобов’язання зі сплати податків та зборів, термін виконання яких настав до дня введення мораторію.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- в ході проведення ДПІ планової документальної перевірки з питань дотримання ВАТ "Зміївське АТП 16343" вимог податкового законодавства за період з 01.10.2003 по 30.06.2005, оформленої актом від 12.10.2005 № 542/23-104/03115152, було виявлено:

заниження позивачем податку на прибуток на суму 4417,51 грн. внаслідок невірного відображення валових доходів від реалізації основних засобів, у зв’язку з чим ВАТ "Зміївське АТП 16343" було визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 5449,68 грн., у тому числі 4807,51 грн. за основним платежем та 642,17 грн. штрафних санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням від 27.01.2006 № 0000732310/2;

заниження позивачем податку на додану вартість на суму 19868 грн. внаслідок: неправомірного нарахування сум цього податку з операцій з реалізації основних засобів за готівкові кошти за касовим методом; списання кредиторської заборгованості, строк позовної давності якої минув, а також кредиторської заборгованості по підприємствам, які не подали позовних заяв до суду про визнання кредиторської заборгованості, без проведення відповідного коригування податкових зобов’язань з цього податку; безпідставного завищення податкового кредиту; за наслідками виявлення названих правопорушень ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.01.2006 № 0000682310/2, згідно з яким позивачеві було визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 30635,50 грн. (у тому числі 19868 грн. основного платежу та 10767,50 грн. штрафних санкцій);

здійснення позивачем у період перевірки виплати заробітної плати з готівкової виручки у сумі 33722,27 грн. з порушенням вимог щодо використання отриманих з банківської установи готівкових коштів за цільовим призначенням; на підставі цього податковим органом було застосовано до позивача штрафні санкції у сумі 33624,53 грн. згідно з рішенням від 27.01.2006 № 0000702310/2;

порушення позивачем вимог статті 52 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік"внаслідок несплати частини прибутку до загального фонду Державного бюджету України, у зв’язку з чим позивачеві було нараховано податкове зобов’язання у сумі 1950 грн., у тому числі 1300 грн. з основним платежем та 650 грн. штрафних санкцій, за податковим повідомленням-рішенням від 27.01.2006 № 0000722310/2;

невиконання позивачем вимог підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"шляхом порушення порядку сплати авансового внеску з податку на прибуток під час виплати дивідендів акціонерам, що стало підставою для застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 595,51 грн. згідно з податковим повідомленням-рішенням від 27.01.2006 № 0000072310/2;

- ухвалою господарського суду Харківської області від 21.05.2003 було порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ "Зміївське АТП 16343"та введено мораторій на задоволення вимог його кредиторів.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правомірності визначення позивачеві податкових зобов’язань та нарахування штрафних санкцій за оспорюваними рішеннями податкового органу.

Основним мотивом задоволення позову щодо визнання недійними оспорюваних рішень ДПІ в частині застосування до позивача штрафних санкцій судами зазначено неправомірність нарахування таких санкцій протягом дії мораторію.

Однак цей висновок не можна визнати обґрунтованим з таких підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"мораторій на задоволення вимог кредиторів –це зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положення статті 12 названого Закону, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), стосуються вимог, зобов’язань, які охоплюються поняттям мораторію. Таким чином, ці приписи слід застосовувати в контексті нормативного визначення мораторію, наведеного у статті 1 Закону.

Системний аналіз змісту зазначених норм права свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Порушення провадження у справі про банкрутство не означає завершення підприємницької діяльності боржника. Він має право укладати договори і вчиняти інші правочини, у зв’язку із чим у нього виникають права та обов’язки, виконання яких забезпечується на загальних підставах.

З огляду на наведене можна дійти висновку про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Що стосується зобов’язань поточних кредиторів, то за цими зобов’язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків та зборів (обов’язкових платежів).

Невиконання таких зобов’язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення в разі невиконання зазначених зобов’язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на їх виконання і штрафних санкцій ґрунтуються на законі.

Як установлено судами, оспорювані рішення ДПІ було прийнято на підставі акта перевірки від 12.10.2005 за період з 01.10.2003 по 30.06.2005, тоді як мораторій на задоволення вимог кредиторів ВАТ "Зміївське АТП 16343"було введено 21.05.2003. Тобто в даному разі строк виконання податкових зобов’язань позивачем настав після введення мораторію. Тому в разі встановлення правомірності донарахування основного податкового зобов’язання, підлягають стягненню й відповідні штрафні санкції.

Відтак рішення судів про визнання нечинними оспорюваних рішень ДПІ щодо застосування штрафних санкцій є необґрунтованими.

Крім того, не можна погодитися і з наданою судовими інстанціями правовою оцінкою, відповідно до якої недотримання позивачем законодавчих вимог щодо цільового використання готівкових коштів під час виплати заробітної плати не є правопорушенням.

Адже згідно з пунктом 2.12 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 № 72 (z0237-01) , готівкова виручка підприємств (підприємців), крім готівки, одержаної з банку та не використаної за призначенням, може використовуватися ними для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами (обов'язковими платежами). Підприємства, що мають податковий борг, здійснюють виплати, що пов'язані з оплатою праці (крім виплат через екстрені (невідкладні) обставини), виключно за рахунок коштів, одержаних з установ банків.

За змістом пункту 2.13 цього ж Положення підприємства (підприємці), що мають поточні рахунки в установах банків, одержують готівку з цих рахунків за грошовим чеком (з чітким формулюванням суті операцій, що буде здійснюватися) у межах наявних коштів і витрачають її виключно на цілі, які визначені в грошовому чеку та не суперечать чинному законодавству України.

Названий нормативно-правовий акт втратив чинність 14.02.2005 у зв’язку з набранням чинності Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 (z0040-05) .

Таким чином, позивачем було витрачено готівкові кошти не за цільовим призначенням як до, так і після втрати чинності зазначеним Положенням. Відтак для правильного вирішення цього спору судам слід було встановити, яку саме суму готівкових коштів було витрачено позивачем не за цільовим призначенням до 14.02.2005 та який розмір штрафних санкцій було застосовано до позивача за вчинення цього порушення до названої дати згідно з рішенням від 27.01.2006 № 0000702310/2.

Незрозумілим є і посилання судів на те, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати" (2103-15) було скасовано будь-які законодавчі обмеження щодо виплати підприємствами заробітної плати працівникам. Адже будь-яких приписів стосовно виплати заробітної плати за рахунок готівкових коштів підприємств названий Закон не містить. Нормами цього Закону не внесено жодних змін до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 № 72 (z0237-01) .

Визначаючи першочерговість оплати праці працівникам та незалежність виплати заробітної плати від здійснення інших платежів та їх черговості, названий Закон жодним чином не передбачає можливість ігнорування підприємствами законодавчо встановлених правил регулювання готівкового обігу під час виплати заробітної плати.

З огляду на те, що, як з’ясовано судами, позивачем не подано жодних доказів на спростування правомірності визначення ВАТ "Зміївське АТП 16343"податкових зобов’язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, висновки попередніх інстанцій в частині відмови у позові слід визнати правильними.

Водночас варто зазначити, що позов було подано при визнання нечинними оспорюваних рішень. Встановлені статтями 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права не є вичерпними.

Разом з тим, деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним –індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта суб’єктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).

Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містять різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта –визнання його нечинним.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Харківської області від 15.05.2006 та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 01.08.2006 у справі № 8/458н-ад скасувати в частині визнання нечинними податкові повідомлення-рішення від 18.10.2005 № 0000702310/0 та № 0000072310/2, а також податкові повідомлення-рішення від 18.10.2005 № 0000682310/0 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 10767,65 грн., № 0000732310/0 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 642,17 грн. та № 0000722310/0 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 650 грн.

Справу № 8/458н-ад в частині позовних вимог щодо визнання нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від № 0000702310/2 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У задоволенні позову про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 18.10.2005 № 0000072310/2, а також податкових повідомлень-рішень від 18.10.2005 № 0000682310/0 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 10767,65 грн., № 0000732310/0 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 642,17 грн. та № 0000722310/0 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 650 грн. відмовити.