Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

при секретарі: Александровій Я.А., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження справу за позовом громадянина Афганістану ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про скасування рішень про відмову в оформленні документів про надання статусу біженця, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Фрунзенського районного суду міста Харкова від 30 травня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2007 року, -

У серпні 2006 року громадянин Афганістану ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державного комітету України у справах національностей та релігій про скасування рішення №812 від 13.10.2005р. про відхилення його скарги на рішення Управління міграційної служби в Харківській області від 22.07.2005р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця в Україні, а також про зобов’язання відповідача прийняти рішення про надання йому вказаного статусу.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 19.07.2005р. він, маючи побоювання стати жертвою переслідувань за політичною та соціальною ознаками вимушений був покинути країну свого походження, звернувся до Управління міграційної служби в Харківській області із заявою про надання йому статусу біженця, однак отримав відмову. У зв’язку з цим вважав, що рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції, а також Управління міграційної служби в Харківській області про відмову в оформленні документів про надання статусу біженця підлягають скасуванню.

Постановою Фрунзенського районного суду міста Харкова від 30.05.2007р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2007р., відмовлено в задоволенні позову громадянин Афганістану ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій про скасування рішень про відмову в оформленні документів про надання статусу біженця.

В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення з мотивів порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи вбачається, і це правильно встановлено судами попередніх інстанцій, що позивач громадянин Афганістану ОСОБА_1 прибув до України 15.07.2005р. і 19.07.2005р. він звернувся до Управління міграційної служби в Харківській області із заявою про надання йому статусу біженця.

Відповідно до визначення, наведеного у ст. 1 Закону України "Про біженців", біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Порядок набуття статусу біженця врегульовано вказаним Законом у ст.ст.9-14, згідно яких особи, які мають намір набути статусу біженця і перетнули державний кордон України у порядку, встановленому законодавством України, повинні протягом п'яти робочих днів звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця.

Згідно із ч.ч.1, 7 ст. 11 Закону України "Про біженців"оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця проводиться на підставі особистої заяви іноземця чи особи без громадянства або її законного представника, поданої до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника.

До заяви про надання статусу біженця додаються документи, які посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для набуття ним статусу біженця.

У відповідності із п.п.45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до ст. 1, ч.6 ст. 12 Закону України "Про біженців", рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим ст.1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим ст.1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Зважаючи на відсутність аргументів на підтвердження обставин, що свідчили б про наявність реальної загрози ОСОБА_1 в Афганістані та необґрунтованість поданої відповідачу заяви, оскільки в ній не зазначено вагомих причин побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання чи національності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для надання позивачу статусу біженця, з чим погодився і суд апеляційної інстанції.

Таким чином, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що відповідач, відмовляючи позивачу у оформленні документів для вирішення питання про надання статусу біженця в Україні, діяв на підставі, у межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують.

За правилами ч.1 ст. 224 КАС України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій прийняті законні і обґрунтовані рішення, а тому підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення .

Постанову Фрунзенського районного суду міста Харкова від 30 травня 2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2007 року – залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Згідно ст.ст. 236, 237 КАС України рішення суду касаційної інстанції може бути оскаржено до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.