Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Конюшка К.В.,

Ланченко Л.В.,

Нечитайла О.М.,

Пилипчук Н.Г.,

при секретарі Гончарук І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя

на постанову Господарського суду Запорізької області від 01.11.2006

та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 23.01.2007

у справі №11/474/06-АП

за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя

до 1. Приватного підприємства "Травниця плюс"

2. Комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об’єднання №3"

про визнання недійсним господарського зобов’язання

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Запоріжжя (далі по тексту – позивач, ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя) звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного підприємства "Травниця плюс"(далі по тексту –відповідач 1, ПП "Травниця плюс") та комунального підприємства "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об’єднання №3"(далі по тексту –відповідач 2, КП "ВРЕЖО №3") про визнання недійсним господарського зобов’язання.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 01.11.2006, яка залишена без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 23.01.2007, у задоволені позову відмовлено повністю.

В касаційній скарзі ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя, просить скасувати постанову Господарського суду Запорізької області від 01.11.2006 та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 23.01.2007 і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на слідуюче.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПП "Травниця плюс"та КП "ВРЕЖО №3"укладений договір підряду, згідно якого відповідач 1 (замовник) доручає, а відповідач 2 (підрядник) приймає на себе обов'язки виконати підрядні роботи (ремонт під'їздів житлових будинків в м. Запоріжжі).

Відповідач 2 зобов'язався виконати всі види робіт відповідно до кошторисної документації і в закінченому вигляді здати до 31.12.2005. Після виконання робіт сторони підписують акт здачі-приймання виконаних робіт. Остаточний розрахунок здійснюється згідно приймально-здаточним актам протягом 5-ти днів після його підписання двома сторонами.

Матеріалами справи встановлено, що ПП "Травниця плюс"свої зобов'язання виконала повністю, що підтверджується підписаними двома сторонами актами прийому виконаних підрядних робіт за січень-березень, травень-червень 2005 року на загальну суму 178252,80 грн. Розрахунки між сторонами здійснені повністю, що підтверджується належно оформленими податковими накладними та наданими до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя податковими звітностями за зазначений період.

На обґрунтування позову Державна податкова інспекціяу Шевченківському районі м. Запоріжжя послалась на статті 207, 208 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

З урахуванням викладеного, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню в частині відмови у позові про визнання недійсним господарського зобов’язання між відповідачами, яке завідомо суперечить інтересам держави і суспільства із закриттям провадження у справі в цій частині, а в решті судові рішення необхідно залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 157, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Запорізької області від 01.11.2006 та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 23.01.2007 в частині відмови у позові про визнання недійсним господарського зобов’язання між відповідачами, яке завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, скасувати із закриттям провадження у справі в цій частині.

В решті постанову Господарського суду Запорізької області від 01.11.2006 та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 23.01.2007 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.