Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів: Гордійчук М.П., Васильченко Н.В., Кравченко О.О., Леонтович К.Г., Матолича С.В.,

розглянувши у попередньому розгляді адміністративну справу

за касаційною скаргою Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Волинської області від 23 серпня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2008 року у справі за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Дочірнього підприємства "Арсенал СТ-5"Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал СТ"про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, –

26 червня 2007 року позивач –Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до господарського суду із позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача –Дочірнього підприємства (надалі –ДП) "Арсенал СТ-5" Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі –ТОВ) "Арсенал СТ" суму адміністративно-господарських санкцій за нестворені протягом 2006 року робочі місця для інвалідів в розмірі 4155 грн. 26 коп. та пеню в розмірі 88 грн. 75 коп.

Постановою господарського суду Волинської обл. від 23 серпня 2007 року в задоволенні заявленого Волинським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів позову відмовлено за безпідставністю.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2008 року апеляційна скарга Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишена без задоволення, а постанова господарського суду Волинської області від 23 серпня 2007 року –без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів просить їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно ст. 19 Закону України № 875-ХП від 21 березня 1991 року "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", який діяв на час спірних відносин, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб –у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до ст. 20 вищевказаного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі, підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені.

Пеня обчислюється, виходячи із 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до Звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік, середньооблікова чисельність зайнятих працівників облікового складу склала 38 чол., що призвело до збільшення нормативу для працевлаштування інвалідів до 2 осіб. На підприємстві у відповідача і працювало 2 інваліди.

Таким чином, суд прийшов до вірного висновку про те, що ДП "Арсенал СТ-5'' ТОВ "Арсенал СТ" було виконано норматив, встановлений ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". У вересні 2006 року чисельність працевлаштованих інвалідів збільшилася до 2-х чол., через що навіть після збільшення середньооблікової кількості зайнятих працівників підприємство вимог ст. 19 вищевказаного Закону не порушувало.

Відповідачем також були вжиті заходи, спрямовані на недопущення порушення вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні": останній в 2006 році інформував органи працевлаштування про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інваліда та просив вказані органи про направлення інвалідів для працевлаштування, подавав Звіти з праці за 2006 рік.

Оскільки роботодавець вжив усіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів та недопущення господарського правопорушення, то застосування адміністративно-господарських санкцій до нього за невиконання нормативу робочих місць є незаконним.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 –229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судові рішення постановлені з додержанням норм процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 220-1, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, –

Касаційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити.

Постанову господарського суду Волинської області від 23 серпня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2008 року залишити без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.