Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів: Гордійчук М.П., Васильченко Н.В., Кравченко О.О., Леонтович К.Г., Розваляєвої Т.С.,

розглянувши у попередньому розгляді адміністративну справу

за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська про нарахування допомоги дитині війни, –

В липні 2008 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України (надалі –УПФУ) в Ленінському районі м. Луганська про визнання дій щодо відмови у підвищенні пенсії неправомірними та зобов'язання підвищувати пенсію відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) , за період з липня 2007 року по грудень 2007 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона народилася в 1937 році, належить до категорії громадян, на яку поширюються пільги, передбачені Законом України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15)

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2008 року позовні вимоги задоволені, визнано протиправною бездіяльність УПФУ в Ленінському районі м. Луганська щодо відмови у виплаті підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, зобов’язано відповідача здійснити виплату підвищення до пенсії позивачки у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року з урахуванням виплачених сум.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2008 року апеляційна скарга Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська залишена без задоволення, а постанова Луганського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2008 року залишена без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська просить їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За Преамбулою Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (16/98-ВР) , визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Правовий статус дітей війни, визначення основи їх соціального захисту та гарантії, їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки встановлює Закон України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) .

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Відповідно до п. 12 ст. 71 цього Закону з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинена на 2007 рік дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Рішенням Конституційного суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , у тому числі, п. 12 ст. 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік".

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме, з дня прийняття Конституційним судом України рішення про неконституційність положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , зокрема, п. 12 ст. 71, яким зупинено дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", тобто, з 09 липня 2007 року.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що при вирішенні спору суди правильно визначили юридичну природу спірних правовідносин і застосували закон, який їх регулює, тому оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими, а відтак, правових підстав для їх скасування колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 –229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 220-1, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, –

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 вересня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2008 року залишити без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.