ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
ПОСТАНОВА
Іменем України
|
13.05.10
|
Справа №2а-10524/09/8/0170
|
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О., при секретарі Маляр К.В. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2, довіреність № б/н від 20.12.09,
від відповідача: Тарасенко Ольга Василівна, довіреність № 18/10-0 від 19.01.10,
Сутність спору: Позивач – Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі від 27.08.2009 р. № 0008511701/0 про визначення суми податкового зобов’язання ФОП ОСОБА_1 в сумі основного платежу 14927 грн. та штрафних санкцій в сумі 7463,50 грн., всього на загальну суму 22390,50 грн.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що викладені в акті перевірки висновки ДПІ у м.Сімферополі, покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та суперечать чинному податковому законодавству України.
Зокрема, позивач зазначає, що дійсно в листопаді 2008 року мало місце перевищення обсягу виторгу від реалізації продукції – 500 тис.грн., встановленого Указом Президента України від 03.07.998р. № 727/98 (727/98)
, що відповідно до ст. 5 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (727/98)
тягне за собою лише обов’язок платника єдиного податку перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). Отже, на думку позивача, оскільки перевищення суми виторгу в 500 тис.грн. позивачем відбулось у ІV кварталі 2008 року (листопад 2008 р.), то наступним за цим періодом (кварталом) є І квартал 2009 р., який починається з 1 січня 2009 р. і саме з цієї дати позивач втратив право на оподаткування своєї діяльності за спрощеною системою оподаткування шляхом сплати єдиного податку та був зобов’язаний сплачувати податки, збори (обов’язкові платежі) в загальному порядку.
Позивач вказує, що у зв’язку з цим він правомірно з 01.01.2009 р. перейшов на загальну систему оподаткування, а з 15.04.2009 р., коли виникли відповідні правові підстави, передбачені п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість", він зареєструвався як платник ПДВ. Так, в силу п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 вказаного Закону особа підлягає обов’язковій реєстрації як платник податку у випадку, коли загальна сума від здійснення операцій по поставці товарів (послуг), в тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, які підлягають оподаткування відповідно до даного Закону, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов’язань третіми особами, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000грн. (без урахування податку на додану вартість).
За таких обставин, позивач вважає необгрунтованими та незаконними висновки відповідача про порушення ним п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість", яке полягало у тому, що позивач підлягав обов’язковій реєстрації як платник ПДВ і повинен був зареєструватися як платник ПДВ з 20.12.2008 р, а зареєструвався тільки 15.04.2009 р.
Позивач також стверджує, що п. 12 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000р. № 79 (z0208-00)
, відповідно до якого у випадку відмови від застосування спрощеної системи оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування та оплати ПДВ, що відрізняється від тих, які встановлені Законом, особа реєструється платником ПДВ у порядку, визначеному Законом, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, адже в даному випадку будь-якої відмови з боку позивача від застосування спрощеної системи оподаткування не було.
В свою чергу, неправильне визначення відповідачем строку, з якого позивач повинен був зареєструватися як платник ПДВ – 20.12.2008 р., а не 15.04.2009 р., потягло за собою незаконність висновків відповідача про невключення позивачем до складу податкових зобов’язань сум з ПДВ в розмірі 14927,00 грн., які надійшли на розрахунковий рахунок в наступних періодах: в грудні 2008р. в сумі 11518 грн., в січні 2009р. – в сумі 291 грн., в лютому 2009 р. – 1569 грн., в березні 2009р. – 848 грн., в квітні 2009 р. – в сумі 701 грн.
Відповідач проти позову заперечує з підстав, вказаних у запереченнях на позов (а.с. 50-51).
Зокрема, зазначає, що під час проведеної перевірки позивача було встановлено, що у 4-му кварталі 2008р. (листопад 2008 р.) позивачем було допущено перевищення граничної суми виручки від здійснення підприємницької діяльності, встановленої п.1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єкта малого підприємництва" № 727/98 від 03.07.1998р. (727/98)
, внаслідок чого з 01.01.2009 р. (з наступного звітного періоду) позивачка перейшла на загальну систему оподаткування.
Однак, на думку ДПІ, з огляду на положення п. 12 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000р. № 79 (z0208-00)
, п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 та п. 9.3 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" позивач повинен був зареєструватися платником ПДВ з 20.12.2008 р., але не зареєструвався.
Відповідач стверджує, що згідно з п. 9.4 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" особа, що не надсилає таку заяву (про реєстрацію платником ПДВ) у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, у зв’язку з чим вважає, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 повинна була зареєструватися платником ПДВ 20.12.2008р., а фактично зареєструвалася 15.04.2009 р., внаслідок чого у порушення п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не включила до складу податкових зобов’язань суму ПДВ у розмірі 14927,00 грн., які надійшли на розрахунковий рахунок за період з грудня 2008р. по квітень 2009 р.
Згідно з ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 04.09.2009 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-10524/09/8/0170, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Слухання справи відкладалось в порядку ст. 150 КАС України, з метою витребування від відповідача доказів, необхідних для розгляду справи, через що на адресу відповідача направлялись ухвали суду від 18.03.2010р., 15.04.2010 р.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд –
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець 12.07.2005р. виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії В01 № 197456 (а.с. 21-22).
07.08-21.08.2009р. Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі проведена виїзна планова перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006р. по 30.06.2009р., за результатами якої складено акт перевірки № 8151/17-1/2234926265 від 25.08.2009р. (а.с. 8-19).
Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997р., в результаті чого позивачу було донараховано ПДВ у сумі 14927грн.
Даний акт перевірки було покладено в основу податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Сімферополі № 0008511701/0 від 27.08.2009р., яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 22390,50 грн., в тому числі 14927,00 грн. основного платежу та 7463,50 грн. штрафних санкцій (а.с. 7).
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією (254к/96-ВР)
чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР)
та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У п. 3.5 акту перевірки зазначено, що у перевіреному періоді позивач як платник податку на додану вартість зареєструвалась 15.04.2009 р.
Також зазначено, що у порушення п. 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єкта малого підприємництва" № 727/98 від 03.07.1998 р. (727/98)
, відповідно до якого спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень, згідно з п. 3.6 акту перевірки встановлено перевищення граничної суми виручки від здійснення підприємницької діяльності у 4 кв. 2008 р. (листопад 2008 р.)
Як встановлено перевіркою, позивач з 01.01.2009р. перейшла на загальну систему оподаткування, що відповідає п. 5 вищевказаного Указу (727/98)
, згідно з яким у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
ДПІ у м. Сімферополі вважає, що оскільки відповідно до п. 12 Положення про реєстрацію платників податків на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000р. № 79 (z0208-00)
, у випадку відмови від застосування спрощеної системи оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування та оплати ПДВ, що відрізняється від тих, які встановлені Законом, особа реєструється платником ПДВ у порядку, визначеному Законом, то позивач, у порушення п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), не зареєструвався платником ПДВ з 20.12.2008 р., а зареєструвався тільки 15.04.2009 р.
У зв’язку з цим, ДПІ у м. Сімферополі вважає, що до позивача слід застосувати положення п. 9.4 ст. 9 вищевказаного Закону, відповідно до якого особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
В свою чергу, як зазначено в акті перевірки, при перевірці даних реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, первинних банківських документів, даних декларацій про доходи, податкових накладних, даних про доходи за формою 1-ДФ, податкових декларацій з ПДВ, первинних бухгалтерських документів, перевіркою встановлено, що у порушення п.п.7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не включила до складу податкових зобов’язань суму з ПДВ у розмірі 14927,00 грн., яка надійшла на розрахунковий рахунок позивача у наступних періодах: у грудні 2008 р. – 11518 грн., у січні 2009 р. – у сумі 291 грн., у лютому 2009 р. – у сумі 1569 грн., у березні 2009 р. – у сумі 848 грн., у квітні 2009 р. – у сумі 701 грн.
Вказані висновки акту перевірки були покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення про донарахування позивачу податкових зобов’язань з ПДВ в розмірі 14927грн. основного платежу.
Крім того, з розрахунку штрафних санкцій до позивача на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом і державними цільовими фондами" № 2181-ІІІ від 21.12.2000 р. застосовані штрафні санкції в розмірі 7463,50 грн. (а.с. 68, 103).
У судовому засіданні, яке відбулось 14.01.2010 р., свідок – головний державний податковий ревізор-інспектор Маковій О.А., який проводив перевірку позивача, пояснив, що за 2008 р. позивачем було задекларовано 654186,03 грн. (за 12 місяців), у зв’язку з чим вона з 01.01.2009р. перейшла на загальну систему оподаткування. На суму перевищення (654186,03 грн. – 500 000,00 грн.) позивачем була подана декларація про доходи, що є правильним, але оскільки загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищувала 300 тис.грн., то позивач повинна була зареєструватися платником ПДВ. Позивач же зареєструвалася пізно, а саме – 15.04.2009 р, в той час як повинна була зареєструватися платником ПДВ 20.12.2008 р., оскільки перевищення 300 тис.грн. відбулося в листопаді 2008 р., після чого відповідно до вимог п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість" протягом 20 днів позивач повинна була зареєструватися платником ПДВ, тобто 20.12.2008 р.
З такими висновками відповідача суд не погоджується з огляду на наступне.
Як свідчать наявні в матеріалах справи копії свідоцтв про сплату єдиного податку, позивач у 2005, 2006, 2007, 2008 роках перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності. Вид діяльності – оптово-роздрібна торгівля продтоварами (а.с. 80-82, 135).
Ст. 11 Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 19.10.2000р. № 2063-ІІІ передбачено, що застосування суб’єктами малого підприємництва спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності здійснюється в порядку, встановленому законодавством України.
Таким спеціальним законодавством є Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (727/98)
, п. 1 якого визначає, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
У п. 3.1 акту перевірки зазначено, що перевіркою встановлено перевищення граничної суми виручки від продажу товарів, робіт, послуг у 4 кварталі 2008 р. (листопаді 2008 р.) на 154186,03 грн. (фактично виручка складає 654186,03грн.) (а.с. 13).
Вказана обставина не заперечується позивачем по суті.
Судом встановлено, що на суму перевищення – 154186,03 грн. (654186,03 грн. – 500 000,00 грн.) позивачем була подана до ДПІ у м.Сімферополі декларація про доходи, одержані з 1 січня по 31 грудня 2008 р. вхід. № 287/12 від 09.02.2009 р. (а.с. 129).
П. 5 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (727/98)
визначає, що у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
Враховуючи, що перевищення граничного обсягу виручки в розмірі 500тис.грн. для застосування спрощеної системи оподаткування відбулося у 4-му кварталі 2008р., суд вважає правомірним перехід позивача на загальну систему оподаткування з 01.01.2009 р. (першого кварталу 2009 р.)
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100222797, 15.04.2009 р. позивач був зареєстрований платником податку на додану вартість (а.с. 20).
Суд вважає безпідставними та необґрунтованими доводи відповідача про те, що оскільки загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) позивача протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищувала 300 тис.грн. і таке перевищення відбулося в листопаді 2008р., то позивач відповідно до вимог п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість" повинен був зареєструватися платником ПДВ протягом 20 днів після такого перевищення, тобто до 20.12.2008 р.
При цьому суд виходить з наступного.
П. 2.1 ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість" визначає, що платником податку є будь-яка особа, яка: а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; б) підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.
Відповідно до п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість" особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
При цьому, згідно з ч. 2 п. 9.4 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом.
Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування (ч. 4 п. 9.4 ст. 9 Закону).
Таким чином, обов’язковою передумовою виникнення у особи обов’язку зареєструватися платником ПДВ за вищевказаною підставою є наявність у особи загальної суми від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
Суд зазначає, що перелік операцій, які підлягають оподаткуванню за цим Законом, наведено у п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість", серед яких - поставка товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.
В свою чергу, згідно з п. 4.1 ст. 4 даного Закону база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)).
В той же час, як свідчать матеріали справи та не заперечується відповідачем по суті, позивач протягом 2005-2008 р. перебував на спрощеній системі оподаткування, а відповідно до п. 2 Указу Президента України № 727/98 (727/98)
доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
До того ж, в силу п. 6 вказаного Указу Президента України (727/98)
суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів) як, зокрема, податку на додану вартість, крім випадку, коли фізична особа обрала спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.
Таким чином, протягом 2008р. позивач, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, не мав оподатковуваних операцій в розумінні Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР)
, а тому вимоги п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 та п. 9.4 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" на нього не розповсюджуються.
Суд вважає, що відповідач мав право розраховувати загальну суму від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, тільки з 01.01.2009р. (переходу позивача на загальну систему оподаткування), у зв’язку з чим до 20.12.2008 р. у нього не могло виникнути обов’язку зареєструватися платником ПДВ, відтак позивач не повинний сплачувати цей податок до бюджету до 01.04.2009 р.
Крім того, суд погоджується з доводами позивача про те, що п. 12 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000р. № 79 (z0208-00)
, відповідно до якого у випадку відмови від застосування спрощеної системи оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування та оплати ПДВ, що відрізняється від тих, які встановлені Законом, особа реєструється платником ПДВ у порядку, визначеному Законом, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, адже в даному випадку будь-якої відмови з боку позивача від застосування спрощеної системи оподаткування не було.
На підставі викладеного, суд доходить висновку про безпідставність як донарахування відповідачем ПДВ в розмірі 14927грн. на підставі спірного податкового повідомлення-рішення, так і застосування штрафних санкцій в розмірі 7463,50грн.
Ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов’язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією (254к/96-ВР)
та законами України.
Ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" також встановлює, що посадові особи органів державної податкової служби зобов’язані дотримуватися Конституції (254к/96-ВР)
і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.
В силу ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч вимогам даної норми, відповідачем правомірності свого рішення суду не доведено.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Приймаючи до уваги, що суд задовольнив позовні вимоги, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 3,40 грн.
У зв’язку зі складністю справи судом 13.05.2010р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови, а 17.05.2010 р. постанова складена у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 158- 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим від 27.08.2009р. №0008511701/0 про визначення суми податкового зобов’язання фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 в сумі основного платежу 14927грн. та штрафних санкцій в сумі 7463,50грн., всього на загальну суму 22390,50грн.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (95530, АДРЕСА_1) 3,40грн. судового збору.
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.
Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Кушнова А.О.