Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Карася О.В., Костенка М.І., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

за участю:

представника відповідача –Волобуєва А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Костянтинівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

на постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19 лютого 2007 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2007 року

у справі № 2-а-5/07

за позовом ОСОБА_2

до Костянтинівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень –рішень, -

У грудні 2006 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Костянтинівської ОДПІ Донецької області про визнання нечинним податкового повідомлення № 0000491742/3-22260 від 22 листопада 2006 року.

Постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19 лютого 2007 року позов задоволено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2007 року постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19 лютого 2007 року залишено без змін.

В касаційній скарзі Костянтинівська ОДПІ Донецької області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19 лютого 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2007 року, постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_2, посилаючись на те, що доводи та вимоги касаційної скарги є безпідставними, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги Костянтинівська ОДПІ Донецької області, а постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19 лютого 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2007 року –без змін.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 28 січня 2005 року отримав у спадщину після смерті своєї бабусі ОСОБА_3 право на земельну частку (пай) розміром 5, 95 умовних кадастрових гектарів, яке перебуває у КСП "Нива"зараз у оренді СТОВ "Іванопільське", яке належало померлій на підставі сертифікату про право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1, виданого Костянтинівською районною державною адміністрацією 5 серпня 1997 року та зареєстровано в книзі реєстрації сертифікатів 28 серпня 1997 року за № 11231, та на підставі довідки № 11, виданої СТОВ "Іванопільське"21 січня 2005 року, оцінка спадкового майна складає 44 558, 80 грн.

Костянтинівською районною державною адміністрацією 21 березня 2005 року на ім’я ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 4, 49 га, яка розташована на території Іванопільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області.

20 березня 2006 року ОСОБА_2 подав до Костянтинівської ОДПІ декларацію про доходи за 2005 рік, в якій визначив вартість земельної частки (паю) згідно сертифікату на право на земельну частку (паю).

Костянтинівською ОДПІ на підставі поданої декларації були прийняті податкові повідомлення-рішення від 23 травня 2006 року № 0000491742/0-9000, від 06 липня 2006 року № 0000491742/1-12133, від 05 вересня 2006 року № 0000491742/2-16056, від 22 листопада 2006 року № 0000491742/3-22260, яким згідно з підпунктом "в"підпункту 13.2.1 п. 13.2, підпункту "в"п. 13.1 ст. 13, п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"ОСОБА_2 визначена суму податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 13 % від вартості (грошової оцінки) земельної ділянки в сумі 5 792, 64 грн.

Рішення судів попередніх інстанцій головним чином мотивовані тим, що визначення позивачу суми податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних є таким, що суперечить Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) .

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

На момент подання декларації за 2005 рік згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку від 21 березня 2005 року позивач вже набув право власності на земельну ділянку площею 4, 49 га, право на яке він успадкував за заповітом.

Згідно підпункту "а"підпункту 13.2.1, підпункту 13.2.2 п. 13.2 ст. 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"об’єкт нерухомого майна, що успадковується членами сім’ї другого ступеня споріднення, оподатковується за нульовою ставкою.

Позивач згідно підпункту 1.20.4 ст. 1 вищезазначеного Закону є членом сім’ї померлої бабусі ОСОБА_3 другого ступеня споріднення.

Отже, після набуття права власності на земельну ділянку площею 4, 49 га, право на яке він успадкував за заповітом, у позивача не виникло податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб.

При цьому відповідач неправомірно визначив позивачу суму податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб оспорюваними податковими повідомленнями –рішеннями згідно з підпунктом "в"підпункту 13.2.1 п. 13.2, підпункт "в"п. 13.1 ст. 13, п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", оскільки у позивача не виникло податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб після отримання в спадщину права на земельну частку (пай) розміром 5, 95 умовних кадастрових гектарів, яке належало померлій на підставі сертифікату про право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1, оскільки це право, що посвідчується сертифікатом про право на земельну частку (пай), не відноситься до об’єктів комерційної власності.

Відповідно до п. 17 Розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Таким чином, сертифікат на право на земельну частку (пай) є правовстановлюючим документом, що засвідчує право володіння, користування та розпорядження земельною часткою (паєм) та є дійсним до виділення власнику земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) та видачі йому державного акта на право власності на землю, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що майнове право, яке він засвідчує, не відноситься до об’єктів спадщини, які визначені в п. 13.1 ст. 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", а тому донарахування позивачу податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб з оціночної вартості земельної частки (паю) є неправомірним.

Посилання скаржника на те, що майнові права, які засвідчує сертифікат на право на земельну частку (пай), є тотожними корпоративним правам в розумінні Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб'є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Не заслуговують на увагу доводи податкового органу відносно того, що сертифікат на право на земельну частку (пай) є приватизаційним папером, оскільки він не відповідає ознакам приватизаційного паперу, не має відповідних реквізитів приватизаційного паперу, відрізняється порядком випуску, видачі та використання згідно Закону України "Про приватизаційні папери" (2173-12) .

Згідно ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Костянтинівської ОДПІ Донецької області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19 лютого 2007 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2007 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Костянтинівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області залишити без задоволення, а постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19 лютого 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.