К-7439/09-С Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов’язання з ПДВ - 10.11.2009 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 8 серпня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року у справі № 47/90-А за позовом приватного підприємства "Зв’язок-сервіс" до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

У березні 2007 року приватне підприємство "Зв’язок-сервіс" звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, в якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №0007482302/0 від 29.09.2006 р., яким позивачу визначена сума податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 150646,50 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги приватне підприємство "Зв’язок-сервіс" посилається на те, що в період укладення між позивачем (покупцем) та ТОВ "ТТМ-Плюс" (продавцем) ряду господарських договорів та їх виконання позивач мав всі підстави для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених ТОВ "ТТМ-Плюс" у складі

Справа № К-7439/09 Доповідач: Леонтович К.Г.

вартості придбаних товарів, оскільки ТОВ "ТТМ-Плюс" було належним чином зареєстрованим підприємством, наділеним цивільною правосуб’єктністю, зареєстрованим платником податку на додану вартість, ним були виписані та надані позивачеві податкові накладні, а позивачем були сплачені кошти за оприбутковані товари, у тому числі ПДВ. Спірне податкове повідомлення рішення прийняте відповідачем на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29.03.2005 р, про визнання недійсними Статуту та Свідоцтва платника ПДВ ТОВ "ТТМ-Плюс" з моменту реєстрації та моменту внесення в реєстр платників ПДВ, яке скасоване ухвалою апеляційного суду м. Києва від 28.11.06 року з направленням справи на новий судовий розгляд, а ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 25.12.06 року провадження по справі закрите. З урахуванням наведеного позивач вважає недійсним податкове повідомлення-рішення.

Постановою господарського суду м. Києва від 8 серпня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року, позовні вимоги задоволені.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно акту перевірки, що не заперечується сторонами, між позивачем (покупцем) та ТОВ "ТТМ-Плюс" (продавцем) у 2003 р. були укладені ряд господарських договорів на продаж товарів (робіт, послуг) на загальну суму 602586,00 грн., з яких ПДВ –100431,00 грн.

Позивачем сплачені ТОВ "ТТМ-Плюс" грошові кошти у розмірі 602586,00 грн., з яких ПДВ у сумі 100431,00 грн., що встановлено актом перевірки та визнається сторонами.

На підставі виписаних ТОВ "ТТМ-Плюс" податкових накладних, які були надані до перевірки на загальну суму 602586,00 грн., в тому числі ПДВ –100431,00 грн., позивач включив до податкового кредиту у відповідних періодах за серпень-грудень 2003 року суму ПДВ у розмірі 100431,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій обґрунтовують свої рішення відсутністю факту порушення позивачем податкового законодавства, відсутністю суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) з ПДВ за розглянутим епізодом та необґрунтованістю застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 50215,50 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181 за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Відповідно до п.п. 15.1.2 ст. 15 Закону № 2181-ІП податкове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у підпункті 15.1.1 цього пункту, у разі коли податкову декларацію за період, коли виникло податкове зобов'язання, не було подано, або коли судом встановлено скоєння злочину посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків щодо умисного ухилення від сплати зазначеного податкового зобов'язання.

При цьому, колегія суддів не вбачає обставин, передбачених зазначеними положеннями Закону № 2181-ІП (2181-14) , відповідно до яких відповідачем були визначені податкові зобов'язання позивача за серпень - грудень 2003 року.

Пунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками порядковий номер податкової накладної, дату виписування податкової накладної, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, податковий номер платника податку (продавця та покупця), місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм), повну назву отримувача, ціну продажу без врахування податку, ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Судами встановлено, що відповідачем у вищезгаданому акті перевірки, податкові накладні, виписані на адресу позивача повністю відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Проаналізувавши пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку про те, що наведеними нормами встановлений лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон України не передбачає.

При цьому, на момент проведення перевірки позивач мав усі податкові накладні на підтвердження сум податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 9.6 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання. При цьому чинним законодавством не передбачена можливість анулювання свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ з моменту внесення особи в реєстр платників ПДВ.

Отже, датою анулювання свідоцтво про реєстрацію ТОВ "ТТМ-Плюс" платником ПДВ є дата підписання акту ДПІ про анулювання Свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Спірне податкове повідомлення рішення прийняте на підставі акту перевірки, згідно якого безпідставне завищення податкового кредиту ПП "Зв’язок-Сервіс" по операціях взаєморозрахунків з ТОВ "ТТМ-Плюс" на підставі визнання рішенням суду від 29.03.2005 р.. недійсними Статут та Свідоцтва платника ПДВ ТОВ "ТТМ-ПЛЮС" з моменту реєстрації.

Разом з тим, згідно обставин справи рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29.03.2005 р.. визнані недійсними Статут та Свідоцтва платника ПДВ ТОВ "ТТМ-ПЛЮС" з моменту реєстрації та моменту внесення в реєстр платників ПДВ, однак, вказане рішення скасоване ухвалою апеляційного суду м. Києва від 28.11.06 року з направленням справи на новий судовий розгляд, а ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 25.12.06 року провадження по справі закрите.

Посилання відповідача на виключення ТОВ "ТТМ-Плюс" з реєстру платників ПДВ на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29.03.2005 р., безпідставні, оскільки вказане рішення скасоване, при цьому відповідачем не наведені інші аргументи щодо незаконності податкових накладних виданих ТОВ "ТТМ-Плюс", або відсутності проведених господарських операцій

Згідно копій ухвал по справі про визнання недійсними установчих документів ТОВ "ТТМ-Плюс" та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, провадження у цій справі закрите, отже свідоцтво платника ПДВ ТОВ "ТТМ-Плюс" № 39008442 від 02.04.2002 р. не вважається анульованим та виключеним з Реєстру.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0007482302/0 від 29.09.2006 р., яким позивачу визначена сума податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 150646,50 грн.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанції винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову господарського суду м. Києва від 8 серпня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.