Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Брайка К.В.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Агро-Сов"

на постанову Господарського суду Миколаївської області від 11.01.2007

та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 06.03.2007

у справі № 15/200/06

за позовом Приватного підприємства "Агро-Сов"

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень

У квітні 2006 року Приватне підприємство "Агро-Сов"звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0021742301/0 від 15.07.2005, № 0021752301/0 від 15.07.2005, № 0021762301/0 від 15.07.2005, № 0021742301/2 від 19.12.2005, № 0021752301/2 від 19.12.2005 та № 0021762301/2 від 19.12.2005.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що визнання судовими рішеннями недійсними установчих документів, свідоцтв про державну реєстрацію, податкових накладних та бухгалтерських документів його контрагентів не доводить неправомірності вчинених господарських операцій. Формування податкового кредиту та віднесення витрат до валових здійснено правомірно та документально обґрунтовано.

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 11.01.2007, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 06.03.2007, у позові відмовлено.

В касаційній скарзі ПП "Агро-Сов"просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом було проведено планову виїзну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) ПП "Агро-Сов" за період з 01.09.2003 по 31.03.2005, за наслідками якої складено Акт перевірки № 263/23-150/32612505 від 13.07.2005 (далі –Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", підпунктів 7.2.1, 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, пункту 9.1, 9.2, 9.3, 9.6 статті 9, пункту 10.1 статті 10 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість".

На підставі Акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення № 0021742301/0 від 15.07.2005, № 0021752301/0 від 15.07.2005, № 0021762301/0 від 15.07.2005, які були частково скасовані за наслідками їх адміністративного оскарження, у зв’язку з чим податковим органом прийняті нові податкові повідомлення рішення. На підставі цього, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність спору відносно вищеназваних податкових повідомлень-рішень.

Натомість, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0021742301/2 від 19.12.2005, яким визначено позивачу суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість: 205894,21 грн. основний платіж та 102947,1 грн. штрафні санкції, податкове повідомлення-рішення № 0021752301/2 від 19.12.2005, яким визначено позивачу суму податкового зобов’язання з податку на прибуток: 288203,1 грн. основний платіж та 263712,22 грн. штрафні санкції, податкове повідомлення-рішення № 0021762301/2 від 19.12.2005, яким визначено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у загальній сумі 32759 грн. та застосовано штрафні санкції у сумі 5415 грн.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції обмежився лише посиланням на те, що підтверджено факти визнання недійсними за рішеннями судів статутів, свідоцтв про реєстрацію платників податків та державної реєстрації контрагентів позивача за договорами –ПП "Нельта", ПП "Дайвінг", ТОВ "Кліфф Палас", ТОВ "Вірта Т.К.", ТОВ "Прейс СІТ", ТОВ "Еталон С.В.", ТОВ "Сольданс"та на те, що судовими рішеннями визнано недійсними договори, укладені з контрагентами позивача.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін судове рішення першої інстанції, зазначив, що контрагенти позивача за договорами складали первинні документи з порушенням вимог закону, їх представники не були наділені відповідними повноваженнями.

Колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, необґрунтованими та зробленими без належного з’ясування всіх обставин справи на підставі належних та допустимих доказів.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"до складу валових витрат не належать будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як вбачається зі змісту підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Зі змісту наведених норм вбачається, що суди попередніх інстанцій повинні були дослідити розрахункові, платіжні та інші документи, якими обґрунтовував позивач формування валових витрат, а також податкові накладні контрагентів позивача, правильність їх оформлення та дотримання порядку їх видання, зміст господарських операцій позивача з контрагентами.

Помилковим є висновок судів про необґрунтованість вимог позивача з огляду на визнання рішенням суду недійсними установчих документів контрагентів позивача вже після здійснення господарських операцій, за якими ними були видані податкові накладні.

Згідно підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не позбавляло правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Судами не досліджено на підставі податкових накладних обґрунтованість віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість на момент здійснення господарських операцій. Також не досліджено на підставі розрахункових, платіжних та інших документів правомірність віднесення позивачем витрат до валових. Не спростовано, що контрагенти позивача на час вчинення господарських операцій знаходились в Єдиному державному реєстрі, а також мали свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Чинним на момент розгляду справи Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (755-15) було встановлено, що, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними (частини 1, 2 статті 18 Закону).

Крім того, суд першої інстанції, посилаючись на визнання недійсними, згідно судових рішень, договорів позивача з контрагентами, не дослідив питання, які саме договори визнано недійсними чи стосуються вони господарських операцій за наслідками яких позивач формував податковий кредит та відносив витрати до валових, і як це впливає на визначення дійсного стану прав та обов’язків сторін у даній справі.

Суд апеляційної інстанції взагалі не дослідив обставини щодо визнання недійсними договорів позивача з контрагентами.

Частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що на суд покладається обов’язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі.

Проте, судами попередніх інстанцій, в порушення вказаних норм права, не було досліджено усіх обставин справи.

За таких обставин, висновок судів про відмову у позові зроблено без належного з’ясування усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Керуючись статтями 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Агро-Сов"задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Миколаївської області від 11.01.2007 та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 06.03.2007 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.