Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Брайка А.І.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

на постанову Господарського суду Миколаївської області від 19.04.2007

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2007

у справі №15/189/05

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Дамен Шіпярдс Океан"

до 1.Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва

2.Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві

3.Головного управління державного казначейства України у Миколаївській області

за участю Прокурора Миколаївської області

про стягнення відсотків, нарахованих на суму бюджетної заборгованості

Відкрите акціонерне товариство "Дамен Шіпярдс Океан"(далі по тексту –позивач, ВАТ "Дамен Шіпярдс Океан") звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва (далі по тексту –відповідач 1, ДПІ у Корабельному районі м. Миколаєва), Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві (далі по тексту –відповідач 2, СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві), Головного управління державного казначейства України у Миколаївській області (далі по тексту –відповідач 3, ГУ ДКУ у Миколаївській області), за участю прокурора Миколаївської області про стягнення відсотків, нарахованих на суму бюджетної заборгованості.

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 19.04.2007, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2007, позов задоволено повністю.

В касаційній скарзі СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві, просить скасувати постанову Господарського суду Миколаївської області від 19.04.2007 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2007 і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20.02.2004 позивач надав ДПІ в Корабельному районі м. Миколаєва податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2004 року і розрахунок експортного відшкодування, згідно яких різниця між сумою податкового зобов’язання і податкового кредиту мала від’ємне значення і складала 1 334 524 грн. в тому числі 1 131 359 грн. бюджетного відшкодування і 3 165 грн. –експортного.

Відповідач 1 своєчасно не надав до органу державного казначейства висновків щодо відшкодування позивачу 1 131 359 грн. з державного бюджету, вказана сума не була перерахована на розрахунковий рахунок позивача в установі банку.

У липні 2004 року частина бюджетної заборгованості у сумі 1 131 359 грн. була відшкодована позивачу шляхом погашення податкового векселя, а у серпні 2004 року на останню частину бюджетної заборгованості у сумі 3 165 грн. було видано облігацію внутрішньої державної позики.

05.04.2007 позивач звернувся до суду з клопотанням про відкликання позовних вимог в частині стягнення бюджетної заборгованості у сумі 1 134 524 грн. і уточнив позовні вимоги відносно суми процентів на бюджетну заборгованість, яка згідно з його розрахунками складала 7 844, 68 грн.( де 7 811,10 грн. - проценти, нараховані з суми 1 131 359 грн., а 33,58 грн. –проценти, нараховані з суми 3 165 грн.)

Зазначені спірні правовідносини регулюються Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин); Указом Президента України "Про деякі зміни в оподаткуванні"від 07.08.1998 (857/98) (який діяв на час виникнення спірних правовідносин); "Порядком відшкодування податку на додану вартість"затвердженим Наказом Державної податкової адміністрації та Державного казначейства України від 02.07.1997 № 209/72 (z0263-97) .

Згідно з підпунктом 3.4 пункту 3 "Порядку відшкодування податку на додану вартість" з операцій, що оподатковуються за повною ставкою, сума належного платнику відшкодування (після погашення податкової заборгованості минулих звітних періодів) зараховується до зменшення податкових зобов’язань платника податку протягом трьох наступних звітних періодів. Залишок непогашеної суми підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України протягом місяця, що настає після подання декларації за третій звітний період після виникнення від’ємного значення податку.

Відповідно до пункту 4 Указу Президента України "Про деякі зміни в оподаткуванні" (857/98) (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), якщо сума від’ємного значення податку не погашається сумами податкових зобов’язань, що виникли протягом трьох наступних звітних періодів, така сума підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України на умовах, визначених законодавством, протягом місяця, що настає після подання декларації за третій звітний період після виникнення від’ємного значення податку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач представив податкову декларацію з розрахунком суми бюджетного відшкодування 20.02.2004. Сума від’ємного значення податку не була погашена сумами податкових зобов’язань, що виникли протягом трьох наступних звітних періодів (тобто, до червня 2004 року). Також, ця сума не була відшкодована позивачу з Державного бюджету України протягом червня 2004 року.

Отже, сума у розмірі 1 131 359 грн., яка не була відшкодована позивачу протягом визначених законодавством термінів з 01.07.2004 стала бюджетною заборгованістю.

Стаття 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), на суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи погашення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, бюджетна заборгованість була відшкодована позивачу 30.07.2004 шляхом погашення податкового векселя, тобто вона діяла 30 днів з 01.07.2004 по 30.07.2004.

Отже, нарахування позивачем на суму бюджетної заборгованості 120 відсотків в облікової ставки Національного банку України у період з 01.07.2004 по 30.07 2004, а також вимоги позивача по стягненню цих відсотків відповідають нормам, встановленим статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій відносно стягнення на користь позивача 7 811,68 грн. є вірним, а твердження відповідача 2 про втрату позивачем права на проценти внаслідок того, що бюджетну заборгованість було оформлено облігацією внутрішньої державної позики, не відповідають обставинам справи.

Бюджетна заборгованість у сумі 3 165 грн. була оформлена облігаціями внутрішньої державної позики. Суди попередніх інстанцій не погодилися з твердженням відповідачів, що оформивши бюджетну заборгованість облігаціями внутрішньої позики, позивач втратив право на проценти.

Щодо "втрати права"після оформлення бюджетної заборгованості облігаціями внутрішньої державної позики, то у відповідності до статті 12 Закону України "Про державним бюджет України на 2004 рік", погашення простроченої бюджетної заборгованості по податку на додану вартість, що виникла за станом на 01.11.2003 та не відшкодована за станом на 01.01.2004 здійснюється шляхом її оформлення облігаціями внутрішньої державної позики з терміном обігу п’ять років.

Облігації внутрішньої державної позики підлягають щорічному погашенню рівними частинами (у розмірі 20 відсотків номінальної вартості таких облігацій) одночасно із виплатою доходів (процентів) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України.

У відповідності до Основних умов і Порядку випуску, обігу, погашення облігацій внутрішньої державної позики із строком обігу п’ять років, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2003, основні умови випуску облігацій є публічною пропозицією платникам податку щодо оформлення простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість. Заборгованість вважається погашеною з моменту зарахування облігацій на рахунковий рахунок платника податку.

Вищезазначені нормативні акти не встановлюють, що платник податку, який обрав спосіб погашення бюджетної заборгованості облігаціями, втрачає право на відшкодування процентів, нарахованих у відповідності до статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) до обрання їм такого способу.

Цей висновок підтверджується пунктом 1 Порядку, згідно якого визначаються правила оформлення простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, що утворилася на 01.11.2003 і не відшкодована до 01.01.2004, облігаціями внутрішньої державної позики із строком обігу п’ять років, випущених для погашення простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість відповідно до статті 12 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік"та Законів України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , "Про цінні папери і фондову біржу" (1201-12) , "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (710/97-ВР) .

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що день оформлення заборгованості облігаціями є не днем "втрати права на проценти", а днем, з якого платнику податку лише припиняють нараховувати проценти на виниклу заборгованість, однак нараховані до цього дня проценти, мають бути відшкодовані йому.

Колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що оформивши бюджетну заборгованість облігаціями, позивач не втратив право на стягнення процентів, нарахованих до цього оформлення. Єдиною підставою для втрати позивачем права на відшкодування процентів, нарахованих до оформлення заборгованості облігаціями є відшкодування йому цих процентів.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з’ясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Господарського суду Миколаївської області від 19.04.2007 та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2007 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві відхилити.

Постанову Господарського суду Миколаївської області від 19.04.2007 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2007 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та не підлягає оскарженню, крім як з підстав, в порядку та строки, передбаченими статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.