Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Бим М.Є., Гончар Л.Я., Гордійчук М.П., Кравченко О.О.,

Харченка В.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного сулу від 14 травня 2009 року у справі №2-а-24809/08 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки на неправомірні дії та зобов’язання нарахувати недоплачену щомісячну соціальну допомогу,

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом на неправомірні дії Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки нарахування на її користь щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни, за 2006-2007 роки в сумі 2733,30 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного сулу від 14 травня 2009 року, позов задоволено частково. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком в розмірі, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов’язкове пенсійне страхування" та провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати зазначені судові рішення, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади, У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення "Про Пенсійний фонд України", затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 року № 121/2001 (121/2001) , і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління.

Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус дитини війни.

Правовий статус дітей війни, що визначає основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки, встановлює Закон України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) , відповідно до якого дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

За чинним законодавством, розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІУ, іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Отже, вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком.

Мінімальний розмір пенсії за віком згідно статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Положення частини третьої статті 28 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого частиною 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Згідно ч.ч.3 та 4 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) N 3367-ІУ від 19.01.2006, який набрав чинності з 02.04.2006, пункт 17 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" було виключено, статтю 110 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" було викладено в наступній редакції: "Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 01.01.2006, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі. у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету". При цьому, Порядок надання пільг, передбачених статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", у 2006 році Кабінетом Міністрів України розроблено не було.

Положення статті 110 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" Конституційним Судом України не визнані неконституційними. Законом України № 489-V від 19.12.2006 "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , зокрема пунктом 12 статті 71, було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону про соціальний захист дітей війни та статтею 111 установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. (v0a6p710-07) положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" визнані неконституційними.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відтак, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову щодо здійснення підвищення пенсії за 2006 рік та з 1 січня по 9 липня 2007 року, оскільки в цей період дію норми, яка визначала право позивача на зазначене підвищення пенсії, було зупинено. Суд не може застосувати недіючу норму. Протягом 2006 року та з 01 січня по 9 липня 2007 року діяли норми Закону України від 19.12. 2006 р. "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , які по-іншому регулювали ці правовідносини, та оскільки ці норми прийняті пізніше в часі, то вони мали пріоритет над ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Положення ст. 6 зазначеного Закону знову почали діяти після прийняття Конституційним Судом України рішення від 09.07. 2007 р.

Тобто, з часу прийняття цього рішення КСУ в позивача відновилось право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки відповідачем не здійснено підвищення пенсії позивача з 09.07.2007р., тому його бездіяльність є протиправною, та що відповідач повинен здійснити перерахунок пенсії позивача з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права та підстав для їх скасування не вбачається.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центрально-Міському районі м. Макіївки відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного сулу від 14 травня 2009 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.