Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Бим М.Є. (доповідача), Гончар Л.Я., Гордійчук М.П., Кравченко О.О.,

Харченка В.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 13 листопада 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2009 року у справі №2-а-92/08/1214 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області про зобов’язання вчинити дії,

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області, в якому просив суд визнати неправомірними дії відповідача та стягнути з відповідача на його користь недоотримані суми на оздоровлення за шкоду заподіяну здоров’ю внаслідок Чорнобильської катастрофи, за 2007-2008 роки в загальній сумі 4 385,00 гривень.

Вимоги позивач обґрунтовував тим, що перебував на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи і відноситься до першої категорії таких постраждалих, є інвалідом 2 групи, у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) . Однак відповідач не проводить йому зазначені виплати у визначеному Законом розмірі.

Просив суд задовольнити позовні вимоги.

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 13 листопада 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2009 року, позов задоволено.

В касаційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області просить скасувати зазначені судові рішення, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України

Як встановлено судом, позивач віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та є інвалідом 2-ої групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1

Відповідно до статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ передбачена щорічна допомога на оздоровлення інвалідам першої і другої груп – п’ять мінімальних заробітних плат, інвалідам третьої групи - чотири мінімальних заробітних плати. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Згідно із Законом України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) розмір мінімальної заробітної плати з 01 квітня 2007 року (момент виплати заборгованості за 2007 рік) становить 420 гривень.

Згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" розмір мінімальної заробітної плати в 2008 році на час виплати позивачу допомоги на оздоровлення становив 525 грн.

Однак, за 2007 та 2008 роки Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області виплатило ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення у розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) - по 120 гривень в рік.

Зазначеною постановою № 562 (562-2005-п) всупереч вимогам Закону № 796-ХІІ (796-12) (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі для інвалідів другої групи - 120 гривень.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню стаття 48 Закону № 796-ХІІ та закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2007 роки, а не постанова КМУ №562 (562-2005-п) . Рішенням Конституційного суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) визнані такими, що не відповідають Конституції У країни, серед інших, положення пункту 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким була зупинена дія, у тому числі статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. №10-рп/2008 (v010p710-08) визнано неконституційним підпункт 11 пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 р. №107-VI (107-17) "Про Державний бюджет України на 2008 рік" (107-17) , яким була зупинена дія статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Таким чином, дії відповідача в частині виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення у розмірі по 120 гривень за 2007рік та за 2008 рік суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано визнали неправомірними.

Висновок суду першої та апеляційної інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для скасування чи зміни рішень судів попередніх інстанцій немає.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно ч.3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області відхилити, а постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 13 листопада 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.