Вищий адміністративний суд України у складі:

судді Костенка М.І. - головуючого, суддів Бившевої Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі –Кременчуцька ОДПІ)

на постанову господарського суду Полтавської області від 11.07.2006

та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.09.2006

у справі № 17/252

за позовом Кременчуцького колективного підприємства "Житлобуд"(далі –КП "Житлобуд")

до Кременчуцької ОДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 20.05.2005 № 1490/483/1630.

Постановою господарського суду Полтавської області від 11.07.2006, залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.09.2006, позов задоволено з тих мотивів, що:

штрафні санкції було застосовано до КП "Житлобуд"поза межами 1095-денного строку давності, установленого підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"(далі –Закон);

фактично позивач своєчасно сплатив суму узгодженого податкового зобов’язання з податку на додану вартість за грудень 2001 року, тоді як у податкового органу було відсутнє право самовільно змінювати визначене платником призначення платежу шляхом зарахування сплачених КП "Житлобуд"сум податку в рахунок погашення податкового боргу з цього платежу в порядку календарної черговості його виникнення.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Кременчуцька ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення по суті спору, посилаючись на порушення судовими інстанціями норм матеріального права та невідповідність висновків судів

дійсним обставинам справи. Так, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що фактично податкове зобов’язання з податку на додану вартість за грудень 2001 року у сумі 7277 грн. було сплачено позивачем лише 31.05.2002, що є підставою для застосування до КП "Житлобуд"штрафних санкцій в порядку підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"(далі –Закон).

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАС).

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що в ході проведеної Кременчуцькою ОДПІ у травні 2004 року перевірки на предмет своєчасності сплати позивачем податку на додану вартість за період з жовтня 2001 року по травень 2004 року було виявлено, зокрема, факт несвоєчасної сплати податкового зобов’язання з цього податку у сумі 7277 грн. за грудень 2001 року, у зв’язку з чим відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.05.2005 № 1490/483/1630 про зобов’язання КП "Житлобуд"сплатити штраф у сумі 3638,50 грн.

Судами також з’ясовано, що фактично зазначену суму податкового зобов’язання було сплачено позивачем за платіжним дорученням від 22.01.2002 № 259, однак ці кошти було віднесено податковим органом в рахунок сплати податкового боргу за минулий період всупереч визначеному позивачем призначення платежу.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правомірності застосування до позивача штрафу за несвоєчасну сплату податкового зобов’язання з податку на додану вартість.

Підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно з підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону у тій самій редакції у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків такої суми;

при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків такої суми;

при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків такої суми.

Отже, як встановлено судами та не заперечується учасниками спору, з урахуванням наведених норм Закону кінцевим строком сплати позивачем податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 7277 грн. за грудень 2001 року слід вважати 27.01.2002, тоді як фактично названу суму було сплачено КП "Житлобуд"22.01.2002, що виключає можливість застосування до позивача штрафних санкцій в порядку статті 17.1.7 Закону (2181-14) .

Посилання ж Кременчуцької ОДПІ на пункт 7.7 статті 7 цього Закону (у названій редакції), за змістом якого якщо платник податків має податковий борг перед різними бюджетами або державними цільовими фондами, погашення такого боргу відбувається у порядку черговості його виникнення, а у разі одночасного його виникнення - у рівній пропорції, є необґрунтованими. Адже наведена норма Закону (2181-14) поширюється передусім на платників податків, позаяк податкові зобов'язання згідно з вимогами пункту 1.2 статті 1 цього Закону погашає саме він. Причому наведений припис не передбачає право податкового органу спрямовувати кошти платника податків на свій розсуд, всупереч волі такого платника.

До того ж, наявність у платника податкового боргу не звільняє його від обов’язку сплати поточних податкових зобов’язань, а контролюючий орган при цьому має право вживати передбачені Законом заходи для стягнення податкового боргу.

Відповідно до частини третьої статті 2201 КАС суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України,

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Полтавської області від 11.07.2006 та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.09.2006 у справі № 17/252 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.