Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Гордійчук М.П., Васильченко Н.В., Кравченко О.О., Леонтович К.Г., Матолича С.В.,

розглянувши у попередньому розгляді адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_6 на постанову апеляційного суду Черкаської області від 30 листопада 2006 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги інваліду війни першої групи, –

В липні 2006 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради про утримання недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги, мотивуючи тим, що він є інвалідом першої групи. Згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) йому щорічно до 5 травня повинна надаватися одноразова грошова допомога в розмірі 10 мінімальних пенсій за віком.

Постановою Уманського міськрайонного суду від 28 вересня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволені в повному обсязі.

Постановою апеляційного суду Черкаської області від 30 листопада 2006 року апеляційна скарга Управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради задоволена, постанова Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 28 вересня 2006 року скасована, ухвалене нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із рішенням суду першої апеляційної інстанції, Управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради просить скасувати вищезазначені судові рішення, як такі, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_6 є інвалідом першої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. В тому числі він має право, відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , на одержання щорічної одноразової грошової допомоги, яка видається кожного року до 5 травня, розмір якої повинен відповідати 10-ти мінімальним пенсіям за віком. Проте, у 2004, 2005 і 2006 роках йому були видані суми значно менші. Відповідно 195 грн., 400 грн. і 400 грн., оскільки в Законах України "Про державний бюджет на 2004 рік" (1344-15) , "Про державний бюджет на 2005 рік" (2285-15) і "Про державний бюджет на 2006 рік" (3235-15) були закладені саме такі суми виплат, хоча дана норма, зокрема ст..44 Закону України "Про державний бюджет на 2004 рік" (1344-15) Конституційним Судом України визнана неконституційною.

Саме з цих міркувань виходив і суд першої інстанції при винесенні постанови про повне задоволення позову.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду посилаючись на наступне.

Конституційним Судом України прийнято рішення від 1.12.2004 року про визнання ст..44 Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) з зазначенням, що дана стаття втрачає чинність з дня ухвалення рішення, тобто, з 1.12.2004 року. Оскільки допомога носить разовий характер і її виплата проведена до 5 травня 2004 року, а Кабінет Міністрів України визначив порядок виплати допомоги ветеранам війни і щорічно у проекті Державного бюджету України передбачає цільові кошти, необхідні для виплати даної допомоги, то застосувати норми зазначеного рішення Конституційного Суду України неможливо.

відповідно до ст. 58 Конституції України, закон та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Також слід зазначити, що судом невірно застосовано рішення Конституційного Суду України від 1.12.2004 року до правовідносин по виплаті щорічної допомоги, яка проводилася у 2005 і 2006 роках, оскільки дане рішення стосується лише ст..44 Закону України "Про державний бюджет на 2004 рік" (1344-15) . Аналогічні рішення по Законах України "Про державний бюджет на 2005 рік" (2285-15) і "Про державний бюджет на 2006 рік" (3235-15) Конституційним Судом не приймалися.

З зазначеного випливає, що судом першої інстанції винесена оскаржувана постанова з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Тому така постанова не може залишатися в силі і підлягає до скасування з винесенням нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225- 229 КАС України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки судове рішення суду апеляційної інстанції постановлене з додержанням норм процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 220-1, 224, 230, 231, 254 КАС України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Постанову апеляційного суду Черкаської області від 30 листопада 2006 року залишити без змін.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.