Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого – Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,

при секретарі: Рустам’яні Е.А.,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова на постанову Господарського суду Харківської області від 04.05.2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2006 року по справі № АС-03/369-05 за позовом Харківського обласного комітету товариства сприяння обороні України до ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія:

Постановою Господарського суду Харківської області від 04.05.2006 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2006 року, позовні вимоги Харківського обласного комітету товариства сприяння обороні України до ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень –задоволено частково.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 23.08.2006 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.11.2007 року касаційна скарга прийнята до провадження суду, по ній відкрито касаційне провадження.

В касаційній скарзі ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова просить скасувати судові рішення та постановити нове –про відмову в позові посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме, ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", п.2.15 Положення про порядок ведення операцій в національній валюті, Затвердженого Постановою правління НБУ від 19.02.2001 року за № 72, п.1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки"від 12.06.1995р. №436/95 (436/95) , ст.ст. 9, 86 КАС України, п.5 Інструкції про прибутковий податок з громадян.

Касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, судові рішення –скасувати в частині відмови в позові та винести в цій частині нове про задоволення вимог з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанції, працівниками ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова, на підставі листа УПМ ДПА у Харківській області №623/7/26-211 ДСК від 21.11.2003 року та посвідчення №3372 від 01.12.2003 року, була здійсненна позапланова документальна перевірка дотримання вимог податкового законодавства неприбутковим підприємством Харківський обласний комітет "Товариство сприяння обороні України"за період з 01.10.2001 р. по 01.10.2003 р., за результатами якої складено акт №290/26-223 від 18.12.2003 року.

На підставі вказаного акту відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0002426602/0 від 02.12.2003 року, яким позивачу визначені штрафні санкції за порушення норм врегулювання обігу готівки на суму 52 000,00 грн., та №0002432602/0 від 22.12.2003 року, яким позивачу визначено податкове зобов’язання по прибутковому податку з громадян у розмірі 31 200,00 грн., з яких основний платіж на суму 10 400,00 грн. та штрафних санкції на суму 20 800,00 грн.

Зокрема, в зазначеному акті податковий орган посилається на порушення позивачем ст. 11 розділу III Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) та п.2.15 "Положення про порядок ведення касових операції у національній валюті в Україні".

Задовольняючи позовні вимоги Харківського обласного комітету товариства сприяння обороні України в частині щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0002432602/0 від 21.12.2003 року, суди попередніх інстанції виходили з наступного.

Так судами попередніх інстанції встановлено, що між Харківським обласним комітетом товариства сприяння обороні України та тренером-методистом ОСОБА_1 був укладений договір №3 від 05.03.2002 року, відповідно до якого, передбачена оплата підприємством витрат на відрядження для участі в спортивних змаганнях і повної фінансової звітності тренера.

Також встановлено, що відповідно до наказів голови Харківського обласного комітету товариства сприяння обороні України у період з березня 2002 р. по липень 2002 р. громадський тренер ОСОБА_1 із спортсменом ОСОБА_2 направлялись в службові відрядження в Італію для участі у зборах та змаганнях по тенісу, однак тренер не поїхала із-за проблем з оформленням виїзних документів, а поїхав ОСОБА_2, якому згідно наказом №18 від 11.03.02 р. з 12.03.02 р. по 10.05.02 р., було видане посвідчення про відрядження №15а та гроші відповідно до видаткового касового ордеру №31 07.03.2002 р. у розмірі 13000,00 грн., 08.04.2002 р. згідно видаткового касового ордеру №46 –13000,00 грн., 20.05.2002 р. –видатковий касовий ордер №68 – 13000,00 грн., 20.06.2002 р. –видатковий касовий ордер №93 –13000,00 грн., які надійшли від спонсорів.

Крім цього суди встановили, що гроші які видані ОСОБА_2 на відрядження для участі в змаганнях використані раціонально і підтверджуються авансовим звітом від 10.05.2002 року на суми 26 043,59 грн. та 26 017,18 грн. та первинними документами, які знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до статті 11 Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян"оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержувані ними від підприємств, установ, організацій i фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності не за місцем основної роботи, в тому числі за сумісництвом, за виконання разових та інших робіт, здійснюваних на основі договорів підряду та інших договорів цивільно-правового характеру, та доходи фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які разом з доходами за місцем основної роботи (служби, навчання) одержують доходи від здійснення підприємницької діяльності.

Компенсаційні виплати - суми для відшкодування працівникам додаткових витрат, пов'язаних з виконанням трудових зобов'язань.

Пунктом "г"статті 5 вказаного Декрету передбачено, що до сукупного оподатковуваного доходу, одержаного громадянами в період, за який здійснюється оподаткування, не включаються компенсаційні виплати в грошовій i натуральній формі у межах норм, передбачених чинним законодавством, за винятком компенсації за невикористану відпустку при звільненні.

З огляду на вказані норми матеріального права, правомірні є висновки суду, що витрати які надавались ОСОБА_2 на відрядження в Італію для участі у зборах та змаганнях по тенісу є компенсаційними витратами, а отже правильно не були включені позивачем до складу сукупного оподаткованого доходу.

Таким чином, суди дійшли вірного та обґрунтованого висновку, що податковим органом незаконно визначено позивачу податкове зобов’язання по прибутковому податку з громадян у розмірі 31 200,00 грн., а тому податкове повідомлення-рішення №0002432602/0 від 22.12.2003 року підлягає скасуванню.

Разом з тим, не можна погодитись з висновками судів попередніх інстанції щодо відмови у задоволені позивачу в інший частині позову, а саме щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0002442602/0 від 18.12.2003 року.

Вказаним податковим повідомленням-рішенням позивачу визначено штрафні санкції у розмірі 52 000,00 грн. за порушення п. п. "б"п. п. 4.2.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", п. 1 Указу "Президента України від 12.06.1995 р. "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювань обігу готівки".

Згідно з преамбулою Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Таким чином, зазначений Закон регулює процедуру стягнення, що розповсюджується на зобов’язання з податків і зборів (обов’язкових платежів).

Вичерпний перелік податків і зборів (обов’язкових платежів) визначається ст.ст. 14, 15 Закону України "Про систему оподаткування", які не передбачають штрафних санкцій встановлених Указом Президента України від 12.06.1995 р. "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювань обігу готівки" (436/95) .

Враховуючи викладене, обов’язок сплатити штрафні санкції, передбачені зазначеним Законом не відносяться до категорії податкового зобов’язання.

Згідно з приписами ст. 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженим органом державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушень суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Одним із видів адміністративно-господарських санкцій є адміністративно-господарський штраф.

Відповідно до ч.2 ст. 241 ГК України перелік порушень, за які з суб’єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Таким чином, фінансові санкції, передбачені Указом Президента України від 12.06.1995 р. "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювань обігу готівки" (436/95) є адміністративно-господарською санкцією.

Згідно з ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

З матеріалів справи вбачається, зокрема, з акту перевірки, що зафіксований податковою інспекцією факт порушення позивачем вимог законодавства мав місце у період з березня 2002 року по липень 2002 року, а спірне податкове повідомлення-рішення №0002442602/0 винесене 18.12.2003 року, тобто з пропуском термінів, які передбачені ГК України (436-15) .

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції прийшла до висновку, що податковим органом порушено встановлений ст. 250 ГК України строк застосування штрафних санкції в розмірі 52 000,00 грн. та неправомірно визначено їх податковим зобов’язанням, а тому визнає податкове повідомлення-рішення №0002442602/0 від 18.12.2003 року, таким, що прийнято з порушенням діючого законодавства.

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

З огляду на зазначене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанції в частині щодо відмови в задоволені позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0002442602/0 від 18.12.2003 року та постановлення нового у скасованій частині.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 224, 229, 232 та ч.5 ст. 254 КАС України, -

Касаційну скаргу ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Харківської області від 04.05.2006 року та ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.2006 року скасувати в частині щодо відмови в задоволені позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0002442602/0 від 22.12.2003 року, яким визначено податкове зобов’язання –штрафні санкції у розмірі 52000,00 грн. та постановити нове –про задоволення вимог. В решті –залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.