К-21783/07 Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень (ПДВ) - 04.11.2009 Прийняття

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2007р. постанову Господарського суду Львівської області від 12.04.2007 р. у справі № 5/234-13/44А скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ТОВ "Агроторговий дім "Волинь"про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 24.01.2007 р. № 0000892301/3, №0000582301/3, № 0000592301/3, № 0000582301/3 задоволено.

ДПІ у м. Трускавці подала касаційну скаргу, якою просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Актом від 25.05.2006 р. № 210/23-0/31120922 планової документальної виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005р. по 31.12.2005 р. зафіксовано порушення ТОВ "Агроторговий дім "Волинь"вимог п. 4.1, п.4.2, п. 4.9 ст.4, п.п. 4.5.1 п. 4.5 ст. 4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997 р. №168/97 ВР (із змінами та доповненнями), яке полягало у такому:

не включено до податкових зобов’язань податок на додану вартість від здійснення операцій з безоплатної передачі послуг від оренди комплексу "Ріксос-Прикарпаття"в сумі 359738,67 грн.;

не включено до податкових зобов’язань податок на додану вартість від реалізації послуг в сумі 153037,00 грн.;

не проведено коригування податкового кредиту на суму 96666,66 грн. за результатами проведеного взаємозаліку з ПІІ "Семболь-Трускавець";

не включено до податкових зобов’язань податок на додану вартість від реалізації матеріальних цінностей ПІІ "Семболь-Трускавець"в сумі 26996,31грн.;

включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 135352,80грн. без оформлених належним чином первинних документів;

не включено до податкових зобов’язань податок на додану вартість від ліквідації основних засобів І групи в сумі 690446,38 грн.;

завищено податковий кредит на 478213,99 грн. за результатами проведених податковим органом зустрічних перевірок постачальників ТОВ АД "Волинь".

На підставі акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження прийняті податкові повідомлення-рішення від 24.01.2007 р. №0000892301/3, №0000582301/3, №0000592301/3, №0000582301/3, визнання нечинними яких є предметом позову.

1. Суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для висновку про порушення позивачем вимог п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", яке б призвело до заниження позивачем податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 359738,67 грн.

Як було достовірно встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ "Агроторговий дім "Волинь"(комітент) та ТОВ "Ріксос-Трускавець"(комісіонер) укладений договір комісії від 29.08.2005 р. (із змінами і доповненнями від 31.08.2005р.), за яким комісіонер зобов’язався за дорученням комітента за винагороду від свого імені за рахунок комітента здійснити правочини, пов’язані з організацією прийому туристів і наданням готельних та медичних послуг в готельному комплексі "Ріксос-Прикарпаття".

Відповідно до розділу 3 договору комітент взяв на себе зобов’язання прийняти від комісіонера все належним чином виконане за договором комісії; відшкодувати витрати комісіонеру, понесені ним у зв’язку з виконанням своїх зобов’язань за договором комісії; на умовах договору сплатити комісіонеру винагороду за виконання комісійного доручення; забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання зобов’язань перед третіми особами.

З наведених умов договору випливає, що виконання комісіонером взятих на себе зобов’язань із вчинення правочинів, пов’язаних з організацією прийому туристів і наданням готельних та медичних послуг в готельному комплексі "Ріксос-Прикарпаття", є неможливим без нерухомого майна - готельного комплексу "Ріксос-Прикарпаття".

Відповідно до розділу 4 договору за виконання доручення відповідно до умов договору комітент сплачує комісіонеру комісійну винагороду у розмірі 3% від вартості фактично наданих послуг.

На виконання договору комісії ТОВ "Агроторговий дім "Волинь"передало по акту приймання-передачі від 09.09.2005 р. ТОВ "Ріксос –Трускавець"нерухоме майно, вартістю 89934667,75 грн. В акті приймання-передачі зазначено, що нерухоме майно передається у відповідності до договору комісії від 29.08.2005р.

Встановлені судами обставини жодним чином не свідчать про те, що передача підприємством ТОВ "Агроторговий дім "Волинь"комісіонеру ТОВ "Ріксос –Трускавець"нерухомого майна була здійснена не на виконання договору комісії, за яким комісіонер зобов’язаний був за дорученням комітента за винагороду від свого імені та за рахунок комітента здійснити правочини, пов’язані з організацією прийому туристів і наданням готельних та медичних послуг в готельному комплексі "Ріксос –Прикарпаття", у зв’язку з чим комітент, в свою чергу, зобов’язаний був забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання зобов’язань перед третіми особами.

Передача майна з метою забезпечення комісіонера усім необхідним для виконання зобов’язань перед третіми особами на підставі акту прийому передачі жодним чином не свідчить, що таке майно передано в оренду - користування за плату на певний строк. У даному випадку акт прийому передачі складений на виконання договору комісії і є документом, який засвідчує факт передачі майна комісіонеру.

Предметом договору комісії від 29.08.2005 р. є вчинення комісіонером за дорученням комітента за винагороду від свого імені за рахунок комітента правочинів, пов’язаних з організацією прийому туристів і наданням готельних та медичних послуг в готельному комплексі "Ріксос-Прикарпаття", а не вчинення правочинів з метою продажу комісіонером належного комітенту нерухомого майна, з огляду на що, визнається безпідставною позиція податкової інспекції, викладена у касаційній скарзі, про те, що акти прийому-передачі нерухомого майна складені на виконання договору комісії від 29.08.2005 р. повинні засвідчувати факт передачі майна комітентом для подальшої реалізації.

Отримання комісіонером майна на підставі акту прийому-передачі, на чому наголошує податкова інспекція у касаційній скарзі, само по собі не свідчить, що готельний комплекс "Ріксос –Прикарпаття"комісіонером використовувався у власній господарській діяльності, як орендоване майно, а не як майно, необхідне для виконання взятих на себе зобов’язань щодо вчинення за дорученням комітента за винагороду від свого імені та за рахунок комітента правочинів, пов’язаних з організацією прийому туристів і наданням готельних та медичних послуг в даному готельному комплексі.

Укладений між ТОВ "Агроторговий дім "Волинь"та ТОВ "Ріксос-Трускавець"договір від 29.08.2005 р. відповідає визначенню договору комісії, яке міститься у ст. 1011 Цивільного кодексу України та не суперечить вимогам ст.1012 цього ж Кодексу щодо умов договору комісії.

Даний договір не містить істотних умов договору оренди, а саме: не містить умов про предмет договору оренди майна, умов, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів оренди, а також усіх інших умов договору оренди, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди, у зв’язку із чим доводи податкової інспекції, викладені у касаційній скарзі, про те, що договір комісії фактично є договором оренди у розумінні ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, визнаються безпідставними.

Як було достовірно встановлено судом апеляційної інстанції, постановою Господарського суду Львівської області від 19.10.2006 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 27.02.2007 р., у справі № 5/2468-13/248А за позовом ДПІ у м. Трускавці до ТОВ "Агроторговий дім "Волинь"та ТОВ "Ріксос-Трускавець" про визнання недійсним договору комісії від 29.08.2005 р. (із змінами та доповненнями) та зобов’язання кожної із сторін повернути другій стороні у натурі усього одержаного на виконання цього договору у позові було відмовлено.

Отже, судами попередніх інстанцій не було встановлено обставин, які б свідчили, що укладення договору комісії не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов’язків за цим договором.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини не підтверджують доводів податкової інспекції, викладених у касаційній скарзі, про те, що позивач здійснював безоплатну операцію з поставки послуг оренди основних засобів І групи - комплексу "Ріксос-Прикарпаття", у зв’язку з чим відсутні підстави для висновку про порушення позивачем вимог п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", які, зокрема, зобов’язують платника податку у разі здійснення поставки товарів (робіт, послуг) без оплати визначати базу оподаткування виходячи з фактичної ціни операції, але не нижче за звичайні ціни.

2. Суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для висновку про порушення позивачем вимог п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", яке б призвело до заниження позивачем податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 153037,00 грн.

Як було достовірно встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ "Агроторговий дім "Волинь"(замовник) та ПП "Семболь-Трускавець"(генпідрядник) укладений договір генпідряду від 15.08.2003 р. №15/08-03, за яким генпідрядник на замовлення замовника зобов’язався виконати роботи по будівництву готелю.

Відповідно до п. 7 договору замовник зобов’язався передати генпідряднику необхідний будівельний майданчик і будівлю, а також здійснити усі підключення по тимчасовій інфраструктурі протягом усього будівництва: води, електроенергії, теплопостачання, каналізації. Замовник також зобов’язався забезпечити шість телефонних ліній на території об’єкта у користуванні генпідрядника.

Такі умови договору узгоджуються з положеннями ч. 1 ст. 879 Цивільного кодексу України, за якими договором на замовника може бути покладений обов’язок сприяти підрядникові у забезпеченні будівництва водопостачанням, електроенергією тощо, а також у наданні інших послуг .

У період з 01.04.2005 р. по 31.12.2005 р. позивач поніс витрати з утримання робітників, які приймали участь у підготовці будівель та прилеглої до них території до використання в процесі будівництва готелю, що відповідає наведеній вище умові договору генпідряду, у сумі 765185,45 грн. На суму понесених витрат позивач збільшив вартість об’єкта будівництва.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини свідчать про те, що вказані витрати з утримання працівників є витратами позивача (замовника), понесеними у зв’язку із виконанням взятих зобов’язань перед генпідрядником за договором генпідряду.

Посилання податкової інспекції, в обґрунтування своєї позиції стосовно того, що вказані затрати з утримання працівників не є затратами замовника ТОВ "Агроторговий дім "Волинь", на положення розділу 6 договору, якими визначені обов’язки генпідрядника, не є підтвердженням такої позиції.

На підставі договору виникають договірні зобов’язання, які мають виконуватися сторонами належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, отже, покладені договором генпідряду на замовника зобов’язання мали бути виконані саме замовником, а не генпідрядником.

Відповідно, не можна вважати, що понесені позивачем витрати з утримання працівників, які приймали участь у підготовці будівель та прилеглої до них території до використання в процесі будівництва готелю, є витратами генпідрядника.

Суд касаційної інстанції знаходить безпідставною позицію податкової інспекції про порушення позивачем вимог п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", яке, на думку податкової інспекції полягало у тому, що позивач не включив до бази оподаткування ціну операції з реалізації послуг, що призвело до заниження позивачем податкового зобов’язання з цього податку на суму 153037,00 грн.

Пункт 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" (п.4.2 ст. 4 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 04.03.98 р. № 169/98-ВР (169/98-ВР) ) зобов’язує визначати базу оподаткування виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни, у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку.

Із встановлених судами попередніх інстанцій обставин не вбачається, що позивач здійснював операції з поставки послуг у розумінні п. 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" на суму 765185,45 грн., з фактичної ціни якої, за вимогами п. 4.2 ст. 4 цього ж Закону, визначається база оподаткування.

3. Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для висновку про заниження позивачем податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 96666,66 грн., яке б було зумовлено тим, що позивач не здійснив коригування у жовтні 2005 року податкового кредиту з податку на додану вартість.

Як було достовірно встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ "Агроторговий дім "Волинь"(замовник) перерахувало на користь ПП "Семболь-Трускавець"(генпідрядник) на виконання умов договору генпідряду від 15.08.2003 р. №15/08-03 попередню оплату, яка станом на 01.10.2005 р. склала 580000,11 грн.

На підставі отриманих від ПП "Семболь-Трускавець"податкових накладних ТОВ "Агроторговий дім "Волинь"віднесло до податкового кредиту податок на додану вартість із сум попередньої оплати.

У жовтні 2005 р. ТОВ "Агроторговий дім "Волинь"оплату в сумі 580000,11грн., проведену за договором генпідряду від 15.08.2003 р. №15/08-03, зарахувало як оплату за договором від 01.12.2003 р. №12/03, укладеним з ПІІ "Семболь –Трускавець"(продавець) за отримані матеріали та обладнання.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що позивач не збільшував суму податкового кредиту в результаті зарахування оплати, проведеної за іншим договором, та не отримував коригуючої накладної від постачальника послуг з виконання робіт, яка б давала підстави для зменшення податкового кредиту за таким іншим договором.

Ті обставини, що позивач не збільшував податковий кредит за операцією з отримання матеріалів і обладнання за договором від 01.12.2003 р. №12/03 ТОВ "Агроторговий дім "Волинь", підрядник - ПП "Семболь-Трускавець"не надавав розрахунок відкоригованого значення податку, тобто розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, на підставі якої був сформований податковий кредит за операцією за договором генпідряду від 15.08.2003 р. №15/08-03, не дають підстав для висновку, що у позивача у відповідності до вимог п.п. 4.5.1 п.4.5 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість"виник обов’язок зменшити суму податкового кредиту.

4. Суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для висновку про заниження позивачем податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 26996,31 грн., яке б було зумовлено порушенням позивачем вимог п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість"- не включенням до бази оподаткування податком на додану вартість у вересні 2005 року операції з реалізації товарно-матеріальних цінностей на суму 134981,58 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ "Агроторговий дім "Волинь"(замовник), та ПП "Семболь-Трускавець"(генпідрядник) укладений договір генпідряду від 15.08.2003 р. № 15/08-03, за яким генпідрядник на замовлення замовника зобов’язався виконати роботи по будівництву готелю.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що предметом договору визначено, що роботи здійснюються із матеріалів та з використанням обладнання замовника та генпідрядника.

Станом на 31.12.2005 р. на виконання договору генпідряду від 15.08.2003 р. №15/08-03 замовник передав генпідряднику за довіреностями та за актами приймання-передачі матеріали у кількісному та вартісному виразі на суму 70561799,95 грн.

Матеріали у кількісному та вартісному виразі на суму 18982121,37 грн. були повернуті замовнику та списані ним по актах на списання матеріалів, а матеріали у кількісному та вартісному виразі на суму 51579678,58 грн. були повністю використані генпідрядником у будівельних роботах, про що свідчать дані фінансової звітності та бухгалтерського обліку позивача, розрахунки з ПП "Семболь –Трускавець". В довідках про виконані роботи форми КБ-3, які були надані замовнику генпідрядником, вартість кількості використаних в будівництві матеріалів визначена в сумі 51444697,00 грн.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини не дають підстав для висновку, що між ТОВ "Агроторговий дім "Волинь"та ПП "Семболь-Трускавець"відбулася операція з поставки товарів у розумінні п. 1.4 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", за яким операції з поставки товарів відбуваються на підставі цивільно-правових договорів, які обов’язково передбачають передачу права власності на такі товари. У даному ж випадку, передача матеріалів відбувалася на виконання договору генпідряду і не передбачала перехід права власності на такі матеріали іншій особі, тобто така операція в силу вимог п.п. 3.1.1 п.3.1 ст. 3 цього ж Закону не є об’єктом оподаткування.

Відповідно, у позивача не було обов’язку визначати на підставі п. 4.1 ст. 4 цього ж Закону базу оподаткування з операції з передачі генпідряднику матеріалів.

5. Позиція суду апеляційної інстанції щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого у зв’язку із придбанням послуг з виконання робіт із благоустрою території, судом касаційної інстанції визнається правильною.

Як було достовірно встановлено судом апеляційної інстанції, між ТОВ "Агроторговий дім "Волинь"та ТОВ "Універсальна будівельна спілка"укладений договір на виконання робіт із благоустрою території від 16.05.2005 р. №1/05.

Станом на 31.12.2005 р. вартість виконаних робіт становить 1114159,08 грн., зокрема вартість робіт із облаштування газону становить 812116,80 грн., в тому числі податок на додану вартість 135352,80 грн., що підтверджується актами виконаних робіт форми № КБ-3.

ТОВ "Агроторговий дім "Волинь"розрахувалось за виконані ТОВ "Універсальна будівельна спілка"роботи у повному обсязі.

На підставі наданих ТОВ "Універсальна будівельна спілка"податкових накладних від 17.05.2005 р. № 1, від 30.06.2005 р. № 4, від 31.08.2005 р. № 1, від 30.09.2005 р. № 3, від 31.10.2005 р. № 1, від 31.10.2005 р. № 2, від 30.11.2005 р. № 4 та від 30.12.2005 р. № 1 ТОВ "Агроторговий дім "Волинь" збільшило податковий кредит на суму 500992,56 грн., в тому числі на суму податку на додану вартість з виконаних робіт з облаштування газону.

Отже, судом апеляційної інстанції досліджено питання щодо фактичного виконання договору на виконання робіт із благоустрою території від 16.05.2005 р. №1/05, і, за наявності таких належних та достатніх доказів, як акти виконаних робіт, податкових накладних, платіжних доручень, достовірно встановлена реальність отриманих позивачем за цим договором послуг з виконання робіт та факт понесених позивачем витрат з їх оплати.

Судом апеляційної інстанції не встановлено жодного порушення вимог законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за операціями з придбання послуг з виконання робіт за вказаним вище договором.

Зокрема не було встановлено, що акти виконаних робіт складені з порушенням норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"від 16.07.1999р. № 996-ХІУ (996-14) , що могло б позбавити їх сили первинного документа, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Посилання податкової інспекції, викладені у касаційній скарзі, про те, що понесені позивачем витрати не є валовими, оскільки здійснені як компенсація вартості послуг, що придбані не для подальшого використання у власній господарській діяльності, суд касаційної інстанції визнає безпідставними.

Пункт 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"під господарською діяльністю розуміє будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

У касаційній скарзі податкова інспекція не наводить обґрунтованих доводів, які б ставили під сумнів придбання позивачем послуг з виконання робіт із благоустрою території від 16.05.2005 р. №1/05 не з метою подальшого використання у власній господарській діяльності.

Натомість, як було достовірно встановлено судом апеляційної інстанції, бізнес-планом інвестиційного проекту "Будівництво та експлуатація санаторно-готельного комплексу "Європа"передбачено, що готельний комплекс "Ріксос-Прикарпаття"повинен відповідати рівню чотирьохзіркового комплексу. Відповідно до ДСТУ 4269:2003 "Класифікація готелів"для готелів четвертої категорії обов’язковим є декоративне і огороджувальне озеленення території.

Отже, встановлені судом апеляційної інстанції обставини не дають підстав для висновку про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"при формуванні податкового кредиту.

Відповідно, у позивача не було підстав застосовувати приписи п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст.7 цього ж Закону, які забороняють включати до складу податкового кредиту сплачені суми податку на додану вартість у зв’язку із придбанням послуги, які не призначаються для використання в господарській діяльності платника.

6. Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для висновку про заниження позивачем податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 690446 грн. у вересні 2005 року, зумовленого порушенням вимог п. 4.9 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість".

Як було достовірно встановлено судом апеляційної інстанції, ТОВ "Агропромисловий дім "Волинь"здійснило ліквідацію будівель колишнього санаторію "Прикарпаття", залишкова вартість яких станом на 30.09.2005 р. становить 3452231,91 грн., а саме: спального комплексу № 2, корпусу водоозокеритної лікарні, клубу - їдальні, адміністративного корпусу та інженерних мереж, оскільки вищенаведені об’єкти не могли бути використані за первісним призначенням - морально застарілі і не підлягали реконструкції за технічним станом.

Ліквідацію будівель колишнього санаторію "Прикарпаття"ТОВ "Агропромисловий дім "Волинь"здійснило відповідно до генерального плану забудови проекту "Санаторно-готельний комплекс "Європа", на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Агропромисловий дім "Волинь"від 11.01.2005 р. № 1, наказу від 11.01.2005 р. № 2, наказу від 24.02.2005 р. № 5 "Про демонтаж і зняття з балансу будівель колишнього санаторію "Прикарпаття", протоколу засідання архітектурно-містобудівельної ради виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 23.06.2005 р.

Оскільки ТОВ "Агропромисловий дім "Волинь" є суб'єктом спеціальної економічної зони туристсько-рекреаційного типу "Курортополіс Трускавець", про ліквідацію будівель колишнього санаторію "Прикарпаття"було повідомлено податкові органи шляхом надання їм інвестиційного проекту для експертизи.

Ліквідацію основних фондів ТОВ "Агропромисловий дім "Волинь"оформило актом на списання основних засобів від 30.09.2005 р. №3889828 за формою 03-3.

Відповідно до п.п. 8.4.8 п. 8.4 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі ліквідації основних фондів за рішенням платника податку або якщо з незалежних від платника податку обставин основні фонди (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних фондів з обставин загрози чи неминучості їх заміни, зруйнування або ліквідації, платник податку в звітному періоді, в якому виникають такі обставини:

а) збільшує валові витрати на суму балансової вартості окремого об’єкта основних фондів групи 1, при цьому вартість такого об’єкта прирівнюється до нуля;

б) не змінює балансову вартість груп 2, 3 і 4 стосовно основних фондів цих груп.

Аналіз наведеної норми закону дозволяє погодитися з позицією суду апеляційної інстанції про те, що єдиною передумовою для збільшення валових витрат на суму балансової вартості основного фонду групи 1 є неможливість використання такого основного фонду платником податку за визначених цією нормою обставин.

Із змісту п.п. 8.4.8 п. 8.4 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) випливає, що однією з обставин, яка дозволяє збільшити валові витрати на суму балансової вартості окремого об’єкта основних фондів групи 1 у звітному періоді, в якому вона виникає є: платник податку змушений відмовитися від використання таких основних фондів у зв’язку із ліквідацією.

Ліквідація основних фондів групи 1 через те, що платник податку змушений відмовитися від їх використання, не може прирівнюватися для цілей оподаткування до поставки основних фондів групи 1 за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості, у розумінні абзацу першого п. 4.9 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість".

Абзац другий п. 4.9 ст. 4 цього ж Закону встановлює перелік випадків, за яких правила п. 4.9 пункту не поширюються, зокрема правила цього пункту не поширюються на випадок, коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

З огляду на те, що позивачем було надано податковому органу відповідні документи, які підтверджують неможливість використання будівель колишнього санаторію "Прикарпаття"та ліквідацію у зв’язку із цим основних фондів, відсутні підстави для висновку про порушення позивачем вимог абзацу першого п. 4.9 ст. 4 Закону України, які б призвели до заниження податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 690446,00 грн.

7. Суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду апеляційної інстанції про відсутність у податкового органу правових підстав для зменшення заявленого позивачем за період з 01.04.2005 р. по 31.12.2005 р. бюджетного відшкодування у сумі 478213,99 грн.

Як було достовірно встановлено судом апеляційної інстанції, ТОВ "Агроторговий дім "Волинь"віднесло до податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 478213,99 грн. на підставі податкових накладних № 85 від 30.11.2005 р., № 79 від 03.11.2005 р., № 76 від 12.09.2005 р., № 77 від 30.09.2005 р., № 1 від 04.08.2005 р., № 3 від 17.08.2005 р., № 4 від 26.08.2005 р., № 5 від 29.08.2005 р., № 78 від 11.10.2005 р., № 00599 від 31.08.2005 р., № 112 від 17.08.2005 р., № 0000007 від 06.07.2005 р., № 000008 від 12.07.2005 р., № 0000009 від 18.07.2005 р., № 0000010 від 25.07.2005 р., № 5/2005 від 23.11.2005 р., виданих ПП "Семболь-Трускавець", ТОВ "Мед гарант", ПП "Ортіс", ТОВ "Універсальна будівельна спілка", ТОВ "Український мисливський клуб".

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п.п.7.2.6 п.7.2, п. 7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування), якого платник податків зобов’язаний дотримуватися і за умови порушення якого, формування податкового кредиту та заявлення від’ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування може бути визнано неправомірним.

Податкові накладні є документами, що засвідчують факт придбання платником податків товару (робіт, послуг), з дати отримання яких, згідно із приписами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону, у платника виникає право на податковий кредит (за умови, якщо така подія є першою порівняно з іншою законодавчо визначеною подією), та які, виходячи із змісту п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 цього ж закону, підтверджують право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та права на заявлення до відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість.

Відсутність документального підтвердження сплати до бюджету податку на додану вартість постачальниками товару у ланцюгу постачання не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту та заявлення суми до бюджетного відшкодування) не ставив таке право платника податку на додану вартість в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками товару своїх податкових зобов’язань та щодо дотримання правил здійсненні господарської діяльності.

Чинним законодавством України на покупця товару - платника податку не покладено обов’язку при формуванні податкового кредиту та заявленні суми від’ємного значення до бюджетного відшкодування перевіряти дотримання постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобов’язань до бюджету.

З огляду на викладене, посилання податкової інспекції на порушення постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства при створенні підприємств та при здійсненні господарської діяльності не є правовими підставами для зменшення заявленого позивачем до бюджетного відшкодування від’ємного значення.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Трускавці Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2007 р. –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.