К-9257/07 Про визнання недійсною угоди - 03.11.2009 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АРК на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.03.2007 по справі № 2-19/651-2006

за позовом Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АРК

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Акрополь"

до 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "РТК ЛТД"

про визнання недійсною угоди,

Державна податкова інспекція у м. Сімферополі АРК (далі –ДПІ, позивач) звернулась до суду із позовною заявою про визнання недійсним Договору купівлі –продажу від 01.07.2004 № 12, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Акрополь"(далі – Відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РТК ЛТД"(далі – Відповідач 2) на суму 500 000,00 грн., оскільки зазначений договір укладений з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.01.2006 по справі № 2-19/651-2006 позов задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу товару на суму 500 000,00 грн., укладений 01.07.2004 між відповідачами, і застосовано до Відповідача 1 встановлені ст. 208 Господарського кодексу України наслідки недійсності господарського зобов’язання. Судове рішення обгунтовано тим, що спірний договір укладався відповідачами з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, оскільки наявність умислу однієї зі сторін підтверджує той факт, що судовим рішенням районного суду визнано недійсними з моменту реєстрації свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість Відповідача 2.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.03.2007 по справі № 2-19/651-2006, рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що той факт, що рішенням районного суду від 04.03.2005 по справі № 2-1672 визнано недійсними установчі документи однієї зі сторін договору, не є підставою для визнання недійсними всіх угод як таких, що суперечать інтересам держави і суспільства, оскільки у такій справі є зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб’єкта.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, ДПІ звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій поставлено питання скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі судове рішення першої інстанції.

У поданих запереченнях на скаргу Відповідач 1 просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, наведені у скарзі доводи та заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між відповідачами було укладено Договір купівлі –продажу від 01.07.2004 № 12, за умовами якого Відповідач 2 прийняв на себе зобов’язання передати товар Відповідачу 1 на суму 500 000,00 грн., а Відповідач 1 – оплатити отриманий твар шляхом передачі векселя Відповідачу 2. Факт виконання зобов’язань за договором на загальну суму у розмірі 500 000,00 грн. підтверджено копіями видаткової накладної, податкової накладної, простих векселів та акту прийому –передачі простого векселя.

На час укладення спірного договору Відповідач 2 був зареєстрован у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України та являвся платником податку на додану вартість.

На підставі виданої Відповідачем 2 податкової накладної Відповідачем 1 було отримано право на податковий кредит з податку на додану вартість у розмірі 83 333,33 грн.

За результатами камеральної перевірки дотримання вимог податкового законодавства податковим органом було складено Акт від 15.08.2005 № 720/23-1/32841299, в якому зазначено про допущене порушення Відповідачем 1 пп. 7.2.1. пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 1, пп 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.5 п.7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97ВР "Про податок на додану вартість" за безпідставне віднесення суми до податкового кредиту.

На підставі зазначеного Акту перевірки податковим органом було ухвалено податкове повідомлення –рішення від 16.08.2005, яким Відповідачу 1 визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) у розмірі 125 000,00 грн.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що відповідно до рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 04.03.2005 по справі № 2-1672 визнано недійсними з моменту реєстрації свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість Відповідача 2 з підстав реєстрації зазначеної юридичної особи протиправним шляхом –на підставну особу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ДПІ, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців"у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Встановлення умислу відповідачів на укладення угоди з метою, що завідомо суперечить інтересам соціальної держави і суспільства, було предметом дослідження в цій справі. Наявність умислу при укладенні угоди не може бути підтверджено лише рішенням районного суду про визнання недійсними свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності –юридичної особи та свідоцтва платника ПДВ однієї зі сторін договору, оскільки предметом дослідження в такій справі є відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність умислу під час укладення угоди при здійсненні ним підприємницької діяльності.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, зокрема держави. Сам факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.

У рішенні суду першої інстанції відсутні посилання на обставини, які б підтверджували те, що укладаючи договір, сторони діяли з метою, суперечною інтересам соціаліст стичної держави та суспільства.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалене по справі судове рішення апеляційної інстанції є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судове рішення апеляційної інстанцій скасуванню не підлягає, як таке, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АРК залишити без задоволення .

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.03.2007 по справі № 2-19/651-2006 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239 КАС України.