Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого: Смоковича М.І.

суддів:

Весельської Т.Ф.

Горбатюка С.А.

Мироненка О.В.

Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Севастополі на постанову Гагарінського районного суду м.Севастополя від 12 серпня 2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Севастополі про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, -

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Севастополі про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за 2006 та 2007 роки.

Постановою Гагарінського районного суду м.Севастополя від 12 серпня 2008 року позов задоволено частково.

Стягнута на користь ОСОБА_1 помісячну соціальну допомогу в розмірі 735,30 грн. за період з липня по грудень 2007 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року постанову Гагарінського районного суду м.Севастополя від 12 серпня 2008 року залишено без зміни.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями судів, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Севастополі звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Частково задовольняючи позов, суди виходили з того, що враховуючи пропущений позивачем без поважних причин строк звернення до суду, бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Севастополі щодо нарахування та виплати позивачу щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" була протиправною з липня по грудень 2007 року.

З таким висновком судів погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) .

Зокрема статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

Наявність у позивача права на призначення щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (стаття 46 Конституції України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є громадянином України, якому до 2 вересня 1945 року було менше 18 років, тобто, відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" він є дитиною війни. Зазначені обставини визнані сторонами.

З огляду на наведене позивач має право на отримання державної соціальної підтримки – щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Водночас, щодо такого його права на період 2006 року, то підвищення до пенсії дітям війни могло бути впроваджено за наступних умов: поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету відповідно до вимог статті 110 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік", в редакції, викладеній у Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) від 19.01.2006 року.

Однак такі умови не настали.

Що ж до підвищення пенсії дітям війни у 2007 році, то пунктом 12 статті 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2007 рік.

Проте, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року (v0a6p710-07) положення пункту 12 статті 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" з урахуванням статті 111 цього Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).

Відповідно до вимог 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, в період з 01.01.2007 року до 09.07.2007 року, позивач не мав права на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена.

В той же час, суди дійшли вірного висновку, що з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Севастополі є протиправною, і позивач має право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій вірно встановлені фактичні обставини справи, дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Постановлені у справі судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Севастополі залишити без задоволення.

Постанову Гагарінського районного суду м.Севастополя від 12 серпня 2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Севастополі про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги – залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у порядку та з підстав, передбачених статтями 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.