АС-27/129-07 Про визнання недійсним господарського зобов’язання - 03.11.2009 Прийняття

Державна податкова інспекція у Зміївському районі Харківської області звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Вега" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТКФ "Смерека" про визнання недійсним господарського зобов’язання - договору № Д-29 від 06.04.2005 року на підставі ст. 207 ГК України, як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства та застосування наслідків, передбачених ст. 208 ГК України.

Постановою Господарського суду Харківської області від 16.04.2007 року позовні вимоги були задоволені. Визнано недійсним господарське зобов'язання ТОВ "ТД "ВЕГА" та ТОВ "ТКФ "Смерека" яке виникло на підставі правочину згідно з договором Д-29 від 06.04.2005р. на підставі ст.ст. 207, 208 ГК України. Стягнуто з ТОВ "ТД "ВЕГА" на користь держави все отримане по угоді, а саме грошові кошти в розмірі 706892,17 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2007 року скасовано постанову суду першої інстанції та в позові відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційного адміністративного суду ДПІ у Зміївському районі Харківської області подала касаційну скаргу, в якій просить його скасувати, вважаючи незаконним, та залишити в силі постанову Господарського суду Харківської області, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Зміївському районі Харківській області було проведено перевірку ТОВ "ТД "Вега", в ході якої позивачем було встановлено, що перший відповідач мав господарські взаємовідносини з ТОВ "ТКФ "Смерека".

Згідно запиту до ДПІ у Голосіївському районі щодо проведення зустрічної перевірки по зазначеним взаємовідносинам було встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23.12.2005 р. визнані недійсними статут ТОВ "ТКФ "Смерека" з моменту його реєстрації та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість з моменту його видачі.

06.04.2005 р. між ТОВ "ТЕФ "Смерека" та ТОВ "ТД "Вега" був укладений договір №Д-29, згідно якого другий відповідач зобов'язаний поставити, а перший відповідач повинен прийняти та сплатити вартість виробів згідно накладених всього на суму 706892,17грн.

На думку позивача вказана угода укладена з метою приховання податкових зобов'язань, що суперечить інтересам держави.

На підставі цього позивач вважає, що діяльність ТОВ "ТД "Вега" була завідомо суперечна інтересам держави i суспільства, а спірні угода та зобов'язання укладені з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, отже останні слід визнати недійсними на підставі статті 207 ГК України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності порушення господарської правосуб'єктності зі сторони ТОВ "ТД "Вега" і, як наслідок, відсутності достатніх доказів умислу на укладання спірного договору відповідачами з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави, а не з будь-якою іншою.

Водночас, вирішуючи питання щодо визнання спірних договорів недійсними, суди не врахували того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.

На обґрунтування позову ДПІ у Зміївському районі Харківській області послалась на статті 207, 208 ГК України.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Враховуючи наведене, позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК України.

Крім того, встановлені частиною 1 статті 208 ГК України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, –протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 157 КАС України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 210 –232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, –

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2007 року по справі № АС-27/129-07 в частині відмови в задоволенні вимог про визнання договору недійсним скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті залишити без змін.