Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

головуючого: судді-доповідача Бим М.Є.

суддів: Гончар Л.Я., Харченка В.В., Чалого С.Я.. Черпіцької Л.Т.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Старобешівської райдержадміністрації на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2008 року у справі № 2-а-2545/07 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Старобешівської райдержадміністрації про зобов’язання вчинити дії, -

У серпні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Старобешівської райдержадміністрації Донецької області про зобов’язання виплатити недоотримані кошті на оздоровлення відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) за 2002-2007 роки.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2008 року, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2007 року скасовано, та ухвалено нове рішення. Визнані неправомірними дії посадових осіб Управління праці та соціального захисту населення Старобешівського району Донецької області щодо виплати ОСОБА_1 суми компенсації на оздоровлення за період 2003-2005 років та за 2007 рік у розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Старобешівського району Донецької області недоотримані суми на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2007 роки. В решті позову відмовлено.

В касаційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Старобешівської райдержадміністрації просить скасувати зазначене судове рішення, та ухвалити нове судове рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як встановлено судом, позивач перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Старобешівського району Донецької області як особа, яка є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (надалі ЧАЕС), категорія 1, визнаний інвалідом 2 групи. Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-12) передбачена щорічна грошова допомога на оздоровлення першої та другої категорії в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, при цьому розмір мінімальної заробітної плати на момент виплати становив: з 01 січня 2002 року-140 гривень, з 01 квітня 2002 року - 165 грн.; з 01 січня 2003 року - 185 грн., з 01.12.2003 року -205 грн., з 01 вересня 2004 року - 237 грн.; з 01 січня 2005 року - 262 грн., з 01 квітня 2005 року 290 грн., з 01 липня 2005 року - 310 грн., з 01 вересня 2005 року - 332 грн.; з 01 січня 2006 року -350 грн., з 01 липня 2006 року - 375 грн., з 01 грудня 2006 року - 400 грн.

В порушення зазначених норм відповідачем щорічна допомога у визначеному розмірі позивачеві не нарахована і не сплачена. Фактично нараховано та сплачено: - в 2002 році - виплачена у грудні 2003 року у розмірі - 21,50 грн.; в 2003 році - виплачена у серпні 2004 року у розмірі 21,50 грн.; в 2004 році - виплачена у лютому 2005 року у розмірі 90 грн.; в 2005 році - виплачена у жовтні 2005 року у розмірі 120 грн.; в 2006 році - виплачена у травні 2006 року у розмірі 90 грн.; в 2007 році - виплачена у лютому 2007 року у розмірі 90 грн.

Відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"від 28.02.1991 р. № 796-Х1І (далі - Закон № 796—XII) передбачена щорічна допомога на оздоровлення, особам віднесеним до першої і другої категорії - п'ять мінімальних заробітних плат.

Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

При виплаті щорічної допомоги на оздоровлення Управління керувалося постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (836-96-п) (далі - постанова № 836), якою розмір такої допомоги встановлений для 1 категорії в 26,70 грн., а з 2005 року - постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (562-2005-п) (далі - постанова № 562), якою розмір такої допомоги встановлений в 120 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Зазначеними постановами №№ 836 (836-96-п) , 562 (562-2005-п) усупереч Закону № 796-Х1І (796-12) (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі й, зокрема, для інвалідів другої групи - 26,70 гривень та з 2005р. 120 грн. відповідно.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону № 796-ХІІ та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003, 2004, 2005 роки, а не постанови №№ 836 (836-96-п) , 562 (562-2005-п) .

Дія абзацу другого та третього частини четвертої статті 48 була зупинена в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік згідно із п. 37 ст. 77 Закону України N 3235-ІУ (3235-15) від 20.12.2005 р. "Про Державний бюджет України на 2006 рік", який до теперішнього часу не визнаний неконституційним Конституційним Судом України, а тому в задоволенні вимог щодо недоотримання коштів на оздоровлення за 2006 рік суд відмовив правомірно.

Пункт 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсації і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати —абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від № 6-рп (v0a6p710-07) від 09.07.2007 року.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що дії відповідача в частині виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 26 грн. 70 коп. за період з 2003-2004р.р. та 120 грн. 90 коп. відповідно за період, 2005, 2007 р.р. є неправомірними.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Старобешівської райдержадміністрації Донецької області залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2008 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.